За інформацією експертів, диктатор Путін може прагнути відновити модель дипломатичних переговорів, яка раніше дозволяла контролювати іранську ядерну програму за допомогою посередника. Цю думку висловив відомий професор політичних наук з Ізраїлю, який наголосив на бажанні Москви бачити тривалі переговори між Сполученими Штатами та Іраном, подібні до тих, що відбувалися раніше. Американська сторона, своєю чергою, намагається знайти компромісне рішення, застосовуючи різні форми тиску. Деякі спостерігачі вважали нещодавні події на Близькому Сході однією з таких форм тиску, однак їхній ефект міг перевершити очікування. Складність відносин РФ-Іран у цьому контексті також заслуговує на увагу.

З точки зору Москви, відновлення цього затяжного переговорного процесу може розпочатися з тієї ж точки, на якій його було зупинено. Проте існують два сценарії, які Росія вважає абсолютно неприйнятними для своїх інтересів. Перший з них — це підписання угоди між США та Іраном на умовах, що є вигідними виключно для Сполучених Штатів та їхніх союзників, зокрема Ізраїлю. Такий розвиток подій є вкрай негативним для російської зовнішньої політики. Другий неприйнятний варіант — це повне знищення інфраструктури Ірану або його військового потенціалу. Жоден з цих сценаріїв не відповідає стратегічним цілям Росії в регіоні, що формує основу для поточних переговорів Путіна з Іраном.

Професор також нагадав, що незадовго до останніх подій, Іран та Сполучені Штати майже досягли значної згоди щодо іранської ядерної програми. Ця інформація, яка раніше вважалася закритою, була неодноразово оприлюднена. Іранська сторона, яка спочатку висувала досить амбітні та завищені вимоги, згодом продемонструвала готовність до компромісу. За певних умов Тегеран був готовий до укладення угоди.

Угода, яка потенційно могла б задовольнити як Іран, так і США, передбачала, що Тегеран збереже можливість збагачувати уран, тобто не буде повністю позбавлений своєї ядерної програми. Однак контроль над ядерною програмою, а також над процесами надання та повернення ядерних матеріалів, мав перейти до третьої сторони. Такими посередниками могли б виступити країни, що володіють відповідними технологіями та досвідом у ядерній сфері, наприклад, Росія або Франція. Керувати цим процесом мав би зовнішній незалежний орган, який не є МАГАТЕ, а скоріше консорціум із представників зацікавлених сторін. Хоча це рішення не до кінця влаштовувало деяких гравців, зокрема Ізраїль, сторони були дуже близькі до остаточного порозуміння щодо іранської ядерної програми.

Зустріч, запланована в Омані, яка могла б стати вирішальною, була скасована через несподівану зміну іранської переговорної команди. Нові представники Ірану висунули умови, які американська сторона визнала неприйнятними. У відповідь тодішнє керівництво США відмовилося від подальших міжнародних переговорів. Представник США публічно заявив про зняття попередніх вимог та обмежень, надавши Ірану повну свободу дій, оскільки з новою делегацією досягнення домовленостей стало неможливим.

Підсумовуючи, можна припустити, що наразі Путін та Іран можуть обговорювати лише варіант повернення до старої схеми дипломатичного врегулювання, особливо якщо Тегеран дійсно зацікавлений у припиненні військових дій та стабілізації ситуації навколо ядерної угоди. Росія, безперечно, має свій інтерес у цьому. Примітно, що риторика в російських медіа щодо Ірану значно змінилася: якщо раніше Іран зображувався в негативному світлі, то зараз його образ став менш ворожим, що може свідчити про зміну підходів до дипломатії з Іраном.

Цей контекст важливий, враховуючи недавні події, такі як атаки на ядерні об’єкти в Ірані, включаючи Фордо, Натанз та Ісфахан, а також реакцію Ірану у вигляді ракетних ударів по американській базі. Усі ці події підкреслюють складність та багатошаровість геополітики регіону та необхідність зважених підходів до вирішення питання іранської ядерної програми.