Питання надання неповного робочого дня або неповного робочого тижня для осіб з інвалідністю 2 групи є важливим аспектом забезпечення їхніх трудових прав. Часто виникає запитання, чи може адміністрація підприємства відмовити у такому проханні. Відповідно до чинного законодавства України, відповідь на це питання є однозначною: роботодавець не має права відмовити.

Згідно зі статтею 172 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ), на роботодавця покладається прямий обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до їхніх медичних рекомендацій. Ключовим положенням цієї статті є вимога встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень, а також створити пільгові умови праці. Це означає, що бажання працівника з інвалідністю є достатньою підставою для роботодавця внести відповідні зміни до його робочого графіку.

Працівникам з інвалідністю, особливо тим, хто має 2 групу, режим роботи на умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня може бути встановлений не тільки за їхнім бажанням, а й відповідно до вимог індивідуальної програми реабілітації (ІПР). ІПР є офіційним документом, розробленим Медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), який містить обов’язкові для виконання рекомендації щодо умов праці. Якщо в рекомендаціях МСЕК чітко зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня або тижня, роботодавець зобов’язаний на прохання працівника встановити йому такий режим праці.

Процедура оформлення неповного робочого часу є досить простою. Працівнику необхідно подати заяву про встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а роботодавець, у свою чергу, має видати відповідний наказ. Важливо зазначити, що роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити працівнику неповний робочий день без його згоди. Умови неповного робочого часу можуть варіюватися: це може бути зменшення тривалості щоденної роботи, зменшення кількості робочих днів протягом тижня, або комбінація обох варіантів. Роботодавець зобов’язаний задовольнити прохання працівника щодо тривалості неповного робочого часу, якщо це відповідає медичним рекомендаціям та законодавству.

Крім того, стаття 56 КЗпПУ передбачає, що неповний робочий день або неповний робочий тиждень може встановлюватись за угодою між працівником і роботодавцем як при прийнятті на роботу, так і згодом. Це створює додаткову гнучкість для обох сторін. Оплата праці в таких випадках здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, що є справедливим підходом.

Наймана праця на умовах неповного робочого часу не повинна призводити до будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Це означає, що особи з інвалідністю, які працюють за скороченим графіком, зберігають усі соціальні гарантії, права на відпустки, пенсійні нарахування та інші пільги, передбачені законодавством. Важливо, щоб і працівники, і роботодавці були обізнані про ці норми, аби уникнути порушень та забезпечити дотримання прав осіб з інвалідністю на належні умови праці. Знання цих норм є запорукою захисту трудових прав та створення інклюзивного середовища на робочих місцях.

« повернутися