РЕАЛЬНА ІСТОРІЯ УСИНОВЛЕННЯ: Щастя бути батьками
Всім привіт! Ми молода сім’я. Хочемо розповісти вам свою зворушливу історію усиновлення. Ми з чоловіком живемо разом приблизно п’ять років, офіційно одружилися рік тому. На жаль, за цей час довгоочікуваний лелека так і не приніс нам малюка. Я, як кожна жінка, мріяла стати мамою, гуляти з візочком та ростити немовля. Але реальність виявилася суворою… Звертаючись до лікарів, ми чули один і той самий вирок – “безпліддя”. Сказати, що у мене опускалися руки – нічого не сказати. Земля йшла з-під ніг, не хотілося в це вірити… Про усиновлення я тоді навіть не думала.
Одного разу вночі мені наснився дивний сон, ніби я тримаю на руках маленького хлопчика, приблизно 4-5 місяців. На ранок я все думала про цей сон, він не виходив з голови. Я розповіла про сон чоловікові, і ми разом зрозуміли, що це знак, що потрібно шукати цього хлопчика, але де??? Через тиждень ми звернулися до служби у справах дітей, де нам розповіли про необхідні документи та навчання. Збір документів нас не злякав, а навпаки, ще більше переконав у правильності нашого вибору. Коли всі папери були зібрані, нас поставили на облік як усиновлювачів і повідомили про базу Мінсоцполітики, де містяться анкети діток. Відкривши цю базу, серце завмирало – скільки там діток… Переглядаючи базу кожного вечора, ми побачили хлопчика, який дивився на нас з екрану великими блакитними очима, і зрозуміли: це – наш СИН. Ледве дочекавшись ранку, ми зателефонували в службу, щоб дізнатися про нього. Привітна жінка відповіла, що так, хлопчик не усиновлений, і ми можемо приїхати. Наступного ранку ми були вже під дверима служби. І ось, нарешті, направлення до хлопчика у наших руках. Через півгодини ми були в дитячому будинку, серце завмирало від хвилювання, до зустрічі залишалося кілька хвилин. Нам винесли хлопчика і дали мені на руки, світ зупинився, в реальність повернули тільки голоси працівників закладу: “як він на вас схожий”. Серце забилося у прискореному ритмі, і в цей момент я зрозуміла, що це Він, єдиний і такий рідний. Сльози радості лилися самі по собі, Боже, яке це щастя – тримати на руках маленького янгола. Час, проведений у закладі, пролетів як одна мить. Вийшовши на вулицю, ми одразу сказали, що пишемо заяву на усиновлення, адже відчули, що ця дитина – наша. Працівник управління з питань захисту прав дітей лагідно сказала, що краще подумати до завтра, не робити поспішних висновків, як кажуть в народі: з кожною думкою потрібно переспати. Але в ту ніч ми не спали, а будували плани на майбутнє, як заберемо сина додому. Написавши заяву на усиновлення, ми чекали відповідь від управління з питань захисту прав дітей, і нам зателефонували через три дні (замість 10), повідомивши, що нашу заяву розглянуто. Наступним етапом був суд, який пройшов в одне судове засідання. Залишалося чекати 30 днів. Тим часом ми їздили до нашого сина, милувалися ним, його цікавим носиком-курносиком, очима, як бездонне дно, блакитними-блакитними, маленькими ручками та пальчиками. Коли чоловік брав його на руки, він сміявся, а в мене на руках, навпаки, засинав. Ці години, проведені з ним, були безцінні. Нарешті настав день, коли можна було їхати за сином, емоції переповнювали нас. І ось ми з сином сідаємо в авто і їдемо додому – в цей момент змінилося його життя і змінилося наше.
Яке це щастя… Це неможливо передати словами. Його аромат… Ми не перестанемо дякувати службам, які подарували нам нове життя. Життя, в якому є дитячий сміх, мультики, поцілунки, обійми… і багато іншого. Життя, яке набуло сенсу. Так, наш син народжений серцем, але він такий бажаний. Ми точно знаємо, що будемо шукати йому ще й сестричку. Діти – це квіти життя, які потребують маминої та татової любові!
Усиновлювачка.
З питань опіки, піклування та усиновлення звертайтесь за номерами телефонів тел. 35-83-33 та 35-83-35 до Управління з питань захисту прав дітей Міської ради міста Кропивницького.
