📖 Ржищівська літературна студія, літоб’єднання «Зорі Придніпров’я»
презентує:

✅ Випуск 4

🕊 ДОКИ СПІВАЮ — ДОТИ Й ЖИВУ

«Пісні моїх пращурів — це мелодійна доля мого роду. У кожній із них бринить і частинка мене. Тому й бережу кожну співану ними пісню як найсильніший оберіг своєї долі. Бо, доки співаю, доти й живу».

Людмила Герасименко народилася 15 лютого 1962 року в місті Ржищеві, у багатодітній сім’ї. Була найменшою з дев’яти дітей Степана та Лідії Бордунів.

Відколи себе пам’ятає — завжди чула пісню. Ще зовсім маленькою вбирала своєю дитячою душею мамині колискові, татові пісні, запам’ятовувала кожне слово, кожну мелодію, дихала ними, жила.

Особливо любила, коли пісня єднала багатоголоссям усю родину. А щойно навчилася вимовляти слова — й сама долучилася до родинного співу. Тож і взяла у свою життєву дорогу найцінніший скарб — рідну українську пісню.

Понад дві сотні пісень вона знає і виконує. А скільки ще цього скарбу збережено в її записниках — і не злічити. Бо пісня — це її любов, що рятувала в найважчі хвилини життя і дарувала радість у щасливі миті.

Шкільні роки Людмила Герасименко провела у першій школі міста Ржищева. Здобула освіту в Київському швейному училищі № 50, а згодом — у Київському національному університеті технологій та дизайну. Працювала майстром у цехах столичної швейної фабрики «Україна» та у відділі технічного контролю.

— Де б я не була, завжди поруч відчувала присутність любові, — говорить Людмила Степанівна. — У дитинстві це була любов батьків одне до одного і до нас, їхніх дітей. Згодом це почуття подарувало мені коханого чоловіка, двох чудових синів і шістьох чарівних онуків. Час минає, усе змінюється, а любов назавжди залишається в серці.

Людмила Герасименко — активна громадська діячка, учасниця багатьох заходів у рідному місті та за його межами. Вона є волонтеркою з 2014 року і донині, за що відзначена нагородою «Волонтер України», а також має відзнаки від Президента України, численні подяки від органів влади та вдячних воїнів ЗСУ.

Вона — берегиня свого роду, хранителька духовної спадщини й українських традицій. Її чутлива душа народжує поетичні рядки. І хоча, за її словами, вірші приходять нечасто, у її творчому доробку є й авторські пісні, створені разом із колегами-волонтерами в непростий для країни час.

У її поезії — любов до найдорожчих людей, до батьків. Разом із пісенним спадком вона береже і вишивану долю свого роду: рушники, сорочки, серветки, картини, наволочки, створені руками матері й бабусі. І сама продовжує цю традицію, примножуючи родинне багатство, що перетворило її оселю на справжній квітучий віночок.

Людмила Герасименко — учасниця Ржищівської літературної студії, збирачка старовинних українських народних пісень, які вона зберігає і передає через спів. Її голос прикрашає кожну зустріч літстудійців, перетворюючи її на свято.
✍️ ПАМ’ЯТІ БАТЬКА
Яким же гарним був наш сад
У тому році в Тата.
Крислаті груші, яблунь ряд
Цвіли, немов у свято.
І вишні квітли навкруги,
І цвітом обсипались.
Неначе з Батьком дорогим
Вони навік прощались.
Вродили груші, як дзвінки,
І запашні, і чисті.
Не біснувались черв’яки
Ані в плодах, ні в листі.
А яблунь крони запашні
Дозрілими плодами
Вклонялись, Тату, Вам до ніг,
Немов прощались з Вами.
Таких ще яблук не було…
До Вас гілки схиляли,
За Вашу ласку і добро
Вам почесть віддавали.
Ви їх гляділи, як малят,-
Усе сухе зрізали.
Й, щоб не зламалося гілля,
Підпорки підставляли.
Лиш тільки сонечко ясне
З-за обрію вставало,-
Ви з соловейком у саду
Завжди його стрічали.
Косою гострою траву
Ви у саду косили,
І милувалися Дніпром
З високих крутосхилів,
Де загорався небокрай…
Для нас Ваш сад був справжній рай.
І соловейко Вам співав,
Свій голосочок слав луною.
Бо, мабуть, теж він відчував,
Що вже не стріне Вас весною.
Спасибі, Тату, що жили,
Що нам усім життя дали.
Що хлібом чесним годували
І нас по-батьківськи навчали,
Щоб в мирі й дружбі ми жили
Свої родини берегли…
І ось настала знов весна.
Та з нами, Тату, Вас нема.
Ваш сад весну в журбі зустрів,
І соловей не прилетів.
Стоїть хатина-сирота,
Віконцями Вас вигляда.
Ще слід Ваш трави не покрили.
Ви не прийшли. Мабуть, стомились…
Роки нелегко прожили
Й у Вічність Ви від нас пішли.
За все пробачте, Тату нам.
Ім’я високе БАТЬКО – Вам…
(Людмила ГЕРАСИМЕНКО)

🏛🎭📖 Відділ культури і туризму Ржищівської громади радо ділиться історіями тих, хто творить красу й добро для нашої громади.

Департамент культури та туризму КОДА

Київський обласний центр народної творчості