#Розповім_про_Героя
#Центральна_публічна_бібліотека_Сахновецької_сільської_ради
Обласний молодіжний проєкт
Виконала – Чинюк Вікторія Вікторівна
Вік -15 років

Романенко Микола Володимирович, герой цієї розповіді, народився 13 квітня 1977 року у місті Киселівськ Кемеровської області. Його дитинство та юність пройшли в мальовничому Криму, у місті Джанкой, де він жив разом із батьками та братом. У 1993 році Микола зробив важливий крок у своєму житті, вступивши до Джанкойського вищого професійно-технічного училища. Там він здобув фах «Механізатор широкого профілю», який став його першим професійним шляхом.

У 1995 році, після завершення навчання, доля привела Миколу на Хмельниччину. Це переїзд був зумовлений одруженням з коханою жінкою, яка мешкала у селі Теліжинці. Згодом у їхній родині з’явилися двоє дітей – донька та син, наповнивши їхнє життя радістю та щастям. Микола знайшов своє професійне покликання, працюючи як у Теліжинецькому колективному господарстві, так і в місцевому лісному господарстві, віддаючи сили та знання рідній землі.

Зі спогадів його дітей, Микола був надзвичайною людиною, яка глибоко цінувала знання. Він мав власну домашню бібліотеку, наповнену улюбленими романами Агати Крісті та Маріо П’юзо. Його життєвим кредо були слова: «Знання за плечима не носити», які він передавав і своїм дітям, заохочуючи їх до навчання та розвитку.

До повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Микола не служив в армії. Однак, коли його країна опинилася під загрозою, він, як справжній патріот, з перших днів разом з іншими чоловіками села ніс варту на блокпості у Теліжинцях. Його відданість Батьківщині виявилася ще сильнішою, коли у квітні 2023 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після успішного завершення навчання у Центрі підготовки особового складу Збройних Сил України, Микола був направлений на Харківщину. Там, у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша (ВЧ А4056), він обіймав посаду мінометника мінометної батареї. Саме там, на Харківщині, у жовтні 2023 року, він отримав бойове поранення, яке згодом відбилося на його здоров’ї.

За результатами своєї служби у грудні 2023 року, Микола разом із побратимами отримав заслужений статус учасника бойових дій (УБД) та «Відзнаку учасника бойових дій». Після тривалого процесу лікування та реабілітації, через стан здоров’я, він був переведений на службу до 3-го підрозділу Шепетівського територіального центру комплектування (ТЦК), де служив до останнього свого подиху. На жаль, наслідки отриманого поранення виявилися фатальними, обірвавши молоде життя 29 червня 2025 року. Його донька з любов’ю згадує: «Наш батько був молодим, життєрадісним і повним надій – надій на те, що його діти та онуки будуть жити у вільній країні і дихатимуть повними грудьми.»