У стінах гуртожитку місцевого коледжу відбувся зворушливий захід “Три роки поневірянь”, присвячений трагічній даті 24 лютого 2022 року. Цей захід став місцем зустрічі вимушених переселенців, які, залишивши свої домівки три роки тому, знайшли тут нову опору та підтримку. Вечір був наповнений щирими емоціями та теплом. Учасники мали змогу поділитися своїми історіями втрат, боротьби та незламної любові до рідного краю та України. Вони згадували, як шукали новий дім, підтримували один одного в найважчі моменти, та боролися за збереження своєї ідентичності. Однією з найсильніших історій була історія Ані, яка поділилася спогадами про єдину світлину з минулого життя. Це фото стало для неї символом щасливих часів, коли поруч були батьки, дім був сповнений тепла та затишку. Аня згадувала вулиці рідного Вугледара, де пройшли її безтурботні дитинство та юність. Ніхто не думав про війну, ніхто не фотографував буденність, адже здавалося, що життя буде тривати вічно. Але прийшло горе, яке все змінило. Аня згадувала холодний підвал, де з донькою та іншими людьми тижнями переховувалися від обстрілів. Відчай, нестача води, біль і хвороби стали їх реальністю. Саме там тяжко захворіла її мама. Евакуація стала шансом на порятунок, і доля привела Аню до нашого міста, яке стало для неї другою домівкою. Але в серці назавжди залишився Вугледар – місто, де вона була щасливою. Зараз вона передає спогади доньці, розглядаючи єдину світлину, яка стала місточком у минуле. На заході лунали історії про міста, які назавжди залишилися в серцях переселенців: Голубівка, Бахмут, Авдіївка, Кремінна, Вугледар. Це не просто географічні назви – це місця, де зупинилося мирне життя, де залишилися спогади, родини, друзі та домівки. Війна забрала звичне, але не змогла знищити силу духу, пам’ять та єдність. Працівники гуртожитку зазначили: «Щоб зігріти серця переселенців, профспілка студентів подарувала їм символічні горнятка для кави. Кожен ковточок напою зігріває не лише теплом, а й любов’ю та підтримкою, нагадуючи, що вони не самотні». Цей вечір став доказом того, що навіть у найтемніші часи є світло підтримки, є місце, де тебе розуміють, є люди, які стали не просто друзями, а справжньою родиною. У серцях молоді оселилися історії про долі людей, яких не зламала війна. За теплим родинним столом, де на гостей чекали ароматні домашні пиріжки, приготовлені з любов’ю працівниками гуртожитку, за чашкою гарячого чаю лунали спогади, сміх та слова вдячності. Зустріч “Три роки поневірянь” показала, що навіть після пережитих трагедій, люди знаходять сили для підтримки та любові. Вона стала символом незламності українського народу. [wp_automatic_adspace]