Війна – це біль, який неможливо вгамувати, це трагедія, яка торкається кожної української родини та забирає найдорожче… Вона обриває життя тих, хто мав мрії, хто будував майбутнє, хто без вагань став на захист рідної землі. Сьогодні, 3 березня 2025 року, Роменська громада схилила голови в скорботі, проводжаючи в останню путь Героя, Захисника України – Ігоря Олександровича ГАЛЕНКА. Пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.

Україна продовжує боротьбу за свою незалежність, виборюючи право на вільне життя. Ця боротьба ведеться надзвичайно високою ціною – життями найкращих синів та дочок нашої країни. Сьогодні, 3 березня 2025 року, Роменська громада зібралася, щоб віддати останню шану Герою, Захиснику України, Ігорю Олександровичу ГАЛЕНКУ. Його героїчний вчинок назавжди залишиться в історії нашого народу.

На церемонію прощання прийшли рідні, друзі, побратими, односельці, представники громади та місцевої влади. Кожен із присутніх розділив цей нестерпний біль, кожен прийшов висловити свою безмежну вдячність та повагу людині, яка віддала найцінніше – своє життя – за Україну. Ігор Олександрович ГАЛЕНКО став символом мужності та патріотизму.

Міський голова звернувся до присутніх зі словами глибокої скорботи:

“Ми живемо у важкий час, коли кожен день приносить гіркі звістки. Ворог безжально забирає найкращих, але він ніколи не зможе забрати нашу пам’ять, нашу силу духу та нашу боротьбу. Ігор ГАЛЕНКО – справжній патріот, мужній воїн, який до останнього подиху стояв за Україну. Його серце билося за нашу свободу, його руки будували майбутнє для дітей, його відвага – приклад для кожного. Ми завжди будемо пам’ятати і шанувати його подвиг. Вічна пам’ять і слава нашому Герою!” Ці слова відбивають глибину втрати та велич подвигу Ігоря.

Чин поховання та літію за загиблим воїном відслужили священнослужителі Православної Церкви України. Під звуки військового оркестру, під журливу мелодію “Плине кача”, Роменська громада попрощалася з Ігорем Олександровичем ГАЛЕНКОМ, віддаючи шану своєму Герою.

Ігор Олександрович ГАЛЕНКО народився 6 серпня 1983 року в селі Герасимівка. Тут минули його дитинство та юність. Він виріс працьовитим, добрим та відповідальним. Після закінчення 9 класу він продовжив навчання у Роменському сільськогосподарському технікумі, де здобув спеціальність механіка. Життя Ігоря було сповнене прагненням до кращого.

Свою трудову діяльність Ігор розпочав на ВАТ Роменський завод “Тракторозапчастина”, працював водієм у ТОВ “Торгсервіс”, а також на інших підприємствах. Він ніколи не цурався жодної роботи, завжди виконував свої обов’язки з повною відповідальністю. Його життя, сповнене любові до сім’ї та прагнення до кращого, було прикладом для всіх.

Свою долю Ігор зустрів у Липовій Долині. Він одружився, став люблячим чоловіком та турботливим батьком для двох дочок. Разом із сім’єю проживав у рідному селі Герасимівка. Його дружина згадує з великою теплотою: “Гарний господар та найкращий батько… Ми ним жили… Він був нашою опорою та натхненням…” Ігор мав особливе захоплення – збирав артефакти. Часто ходив із металошукачем, колекціонував старовинні монети. Любив риболовлю, а найбільше – спільний час із родиною. Останнім часом працював водієм у ТОВ “Сеньюрайті”. Його родина завжди була для нього найбільшою цінністю.

12 грудня 2022 року Ігор був мобілізований до Збройних сил України. Військову підготовку проходив у Житомирі, а потім – у Польщі, де вдосконалював навички роботи з військовою технікою. Його служба була прикладом відваги та самовідданості.

У складі 44-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ він боронив рідну землю на найгарячіших напрямках. Пройшов важкі бої на Донеччині та Харківщині, отримав статус учасника бойових дій. Його мужність та відвага надихають.

Рік тому за станом здоров’я його комісували, але він не залишив службу – допомагав побратимам, будував бліндажі, зміцнював оборонні рубежі. Його небайдужість та бажання допомогти були безмежними.

На останній відпочинок додому він приїжджав на Новий рік. Тоді, не відходячи від своїх донечок, він дарував їм кожну хвилину тепла… Ігор мріяв про Перемогу, планував майбутнє… Але доля розпорядилася інакше… Його мрії назавжди залишаться в наших серцях.

22 лютого 2025 року Ігор Олександрович ГАЛЕНКО помер під час виконання військової служби, у районі населеного пункту Новоолександрівка Дніпропетровської області. Його смерть – велика втрата для всіх.

Захиснику назавжди 41… Мати втратила сина… Дружина – чоловіка… Доньки – батька… Сестра – брата… А Україна – вірного Захисника… Його втрата – невимовний біль.

Схилилася у скорботі Роменська громада… Сльозами вмивається небо, і плаче українська земля… Але Герої не зникають безслідно. Ігор Олександрович ГАЛЕНКО житиме у пам’яті родини, побратимів, односельців, у серцях усіх, хто його знав. Його подвиг ніколи не буде забутий.

Світла пам’ять про нашого земляка ніколи не згасне… Вічна слава та честь Воїну – Ігорю Олександровичу ГАЛЕНКУ! Його ім’я буде золотими літерами вписано в історію України.

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики