Війна несе із собою невимовний біль та непоправні втрати, що залишають глибокі рани у серцях кожного українця. Саме такими трагічними подіями оповитий кожен день боротьби за незалежність нашої Батьківщини.

Цей день Роменська громада провела у скорботі, віддаючи останню шану своєму Герою – відважному захиснику України Максиму Вячеславовичу ГРИЦЕНКУ. Він до останнього подиху боронив рідну землю від агресора, поклавши своє життя на вівтар свободи. Максим Гриценко навічно залишиться в пам’яті як символ незламної мужності, вірності присязі та безмежної самопожертви заради майбутнього.

На Алеї Слави зібралися рідні, побратими, представники керівництва громади, а також численні небайдужі мешканці, щоб вшанувати пам’ять загиблого воїна. Це був момент глибокого єднання у спільній жалобі та безмежній вдячності.

З живими квітами в руках та схиливши голови, присутні на церемонії прощання вшановували світлу пам’ять Захисника, висловлюючи вдячність за його відданість та безстрашну боротьбу. Щирі молитви за вічний спокій душі Героя лунали під час заупокійної служби, проведеної священнослужителями.

«Наш земляк, український Захисник Максим Вячеславович ГРИЦЕНКО, обрав шлях служіння своїй країні у найскладніший час. Він гідно виконав свій обов’язок перед народом і державою, залишивши після себе приклад безмежної відваги, вірності й самопожертви. Його життя – це шлях честі, а подвиг – пам’ять, яка житиме в серцях нащадків. Світлий спомин про Максима назавжди залишиться в нашій пам’яті. Спочивай з миром… Твоя справа продовжується у наших діях, вірі та боротьбі», – такими словами звернувся до присутніх міський голова Олег СТОГНІЙ, підкреслюючи велич подвигу Максима Гриценка.

Максим Гриценко народився 1 січня 1993 року у селі Великі Бубни. Після здобуття середньої освіти продовжив навчання в училищі у смт Дігтярі Чернігівської області, де отримав фах водія. Це був початок життєвого шляху працьовитої та відповідальної людини.

Після завершення навчання Максим почав працювати на Роменському заводі «Тракторозапчастина», де сумлінно трудився понад десять років. Він був справжнім професіоналом, який цінував прості людські стосунки, щирість та доброзичливе ставлення до оточуючих.

У 2013 році він створив власну міцну родину, одружившись та ставши турботливим чоловіком і батьком. Разом із дружиною вони виховували двох чудових діток – сина та донечку, яких Максим безмежно любив і для яких був справжнім взірцем сили духу, доброти та мужності.

Максим був світлою та відкритою людиною – відважний, чесний, добрий, щирий. Мав багато друзів, завжди готовий був прийти на допомогу. Його захопленням була риболовля та відпочинок на природі з наметами – це заняття приносило йому спокій і радість, дозволяючи відновити сили.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Максим перебував у Ромнах. У грудні 2022 року він звільнився з роботи і незабаром був призваний до лав Збройних Сил України, продемонструвавши справжній патріотизм та готовність захищати Батьківщину. Проходив навчання у Житомирі як штурмовик у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади, готуючись до найскладніших завдань.

Він брав участь у бойових діях у найгарячіших точках фронту, демонструючи мужність та професіоналізм: Соледар, Красна Гора, Куп’янськ, Дворічне, Харківська, Донецька та Сумська області. Останнім місцем його самовідданої служби стало Краснопілля.

У 2024 році Максим Гриценко був переведений до 152-го окремого батальйону територіальної оборони, де служив старшим стрільцем-оператором. У 2025 році отримав звання старшого солдата та був нагороджений бойовою медаллю «Учасника бойових дій». Побратими знали його за позивним «Масяня» – доброзичливого, щирого й незламного воїна, який завжди був поруч.

Максим Гриценко був справжнім Воїном – відмінно орієнтувався в місцевості, не боявся небезпеки й до останнього залишався на нульовій лінії фронту. Це мав бути його останній вихід на передову – далі на нього чекала госпіталізація через проблеми зі здоров’ям. Але доля, на жаль, розпорядилася інакше, забравши життя Героя.

27 червня 2025 року, вірний військовій присязі, старший солдат ГРИЦЕНКО Максим Вячеславович, стрілець-оператор 2-го стрілецького відділення 152-го окремого батальйону територіальної оборони, загинув під час стрілецького бою в зоні активних бойових дій. Йому назавжди 32 роки…

У нього залишились згорьовані батьки, любляча дружина, син, донечка і брат. Для них і для всієї України він назавжди залишиться Героєм, Людиною честі й великої душі, чий подвиг ніколи не буде забутий.

Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким, побратимам та всім, хто знав і любив полеглого Захисника. Втрата Максима Гриценка – невимовно болюча, і жодні слова не здатні зменшити той біль, який залишає по собі смерть Героя. Його жертовність є нагадуванням про ціну свободи.

Нехай Господь дарує йому Царство Небесне, а душа Максима знайде вічний спокій!

Вічна пам’ять і слава Захиснику України – ГРИЦЕНКУ Максиму Вячеславовичу!

За повідомлення відділу з питань внутрішньої політики