Безжальна війна продовжує забирати життя найдостойніших синів і дочок нашої держави. Кожен Захисник, який віддає своє життя за свободу України, є унікальною історією мужності, незламної відваги та безмежної самопожертви. Це історії, які ми повинні берегти у своїй пам’яті та передавати майбутнім поколінням, аби їхній подвиг ніколи не був забутий.

Сьогодні, з глибоким сумом у серці та пекучим болем у душі, громада проводжала в останню путь свого Героя – Андрія Анатолійовича Бистра, уродженця Хмелівської громади. Ця болюча втрата відчувається кожним, хто знав Андрія Бистра або чув про його самовідданість на фронті. Прощання з цим видатним воїном відбулося на Алеї Слави, де зібралися його рідні, близькі, керівництво місцевих громад, священнослужителі, побратими, друзі та небайдужі жителі громади, щоб віддати останню шану Захиснику.

Літію за світлою пам’яттю Андрія Бистра відслужили священнослужителі Православної церкви України, підкреслюючи духовний вимір його жертви. Міський голова Олег Стогній висловив щирі співчуття рідним та близьким Героя, наголосивши на масштабах втрати: «Ця війна – це надзвичайно болюче випробування для кожного українця. Вона змінила життя всіх нас, принесла невимовний біль втрат, але водночас продемонструвала справжню силу та єдність українського народу, який непохитно об’єднався заради захисту рідної землі та майбутнього наших дітей. Андрій Бистро був одним із тих, хто без жодних вагань пішов на фронт, щоб захистити нашу свободу та територіальну цілісність. Андрій – це справжній приклад патріота, який до останнього подиху стояв на захисті України. Ми висловлюємо найщиріші співчуття рідним, близьким цього Героя та всій Хмелівській громаді, яка втратила свого відважного сина».

Бистро Андрій Анатолійович народився 24 лютого 1998 року в с. Коновали Роменського району Сумської області. Його життєвий шлях був сповнений випробувань, але він завжди демонстрував мужність та наполегливість. У 2004 році він пішов до першого класу Сулимівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, де навчався до 5-го класу. У 2009 році, у зв’язку з переїздом до с. Дзеркалька Роменського району, продовжив навчання у Дібрівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Андрій завжди був допитливим та кмітливим хлопчиком, з ранніх літ виявляючи неабиякий інтерес до техніки.

Рано залишившись без мами, Андрій Бистро разом із сестричкою Юлею рано вступили на шлях дорослого життя: вони наполегливо працювали та допомагали татові й бабусі, демонструючи відповідальність. Після закінчення школи він вступив до Недригайлівського професійно-технічного училища, де здобув спеціальність тракториста та паралельно отримав посвідчення водія. У 2018 році Андрій був призваний на військову строкову службу до лав Збройних Сил України. У 2019 році після звільнення зі Збройних Сил він почав працювати у Роменській виправній колонії №56, де був призначений молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки та отримав звання молодшого сержанта. З 2020 по 2022 рік працював водієм у місті Ромни на будівельній базі. Працьовитий, наполегливий та відповідальний, Андрій Бистро не боявся жодної роботи, адже знав, що йому потрібно покладатися лише на себе та свої сили, оскільки на той час вони з сестрою вже залишилися без бабусі та тата.

24 березня 2022 року Андрій Бистро був знову призваний до лав Збройних Сил України, де служив водієм взводу 152-го батальйону. Виконував бойові завдання на Сумському напрямку, демонструючи свою відданість. З 16 листопада 2023 року по 8 січня 2024 року перебував на Запорізькому напрямку, у с. Роботине, де відбувалися інтенсивні бої. Там він отримав поранення і проходив лікування в містах Запоріжжя, Кривому Розі та Ромнах. 2 січня 2025 року Андрій знову повернувся до лав Збройних Сил України, не зважаючи на отримані травми. 18 квітня 2025 року він став у стрій 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону на посаду водія-електрика відділення бойових модулів взводу вогневої підтримки.

З 10 червня 2025 року старший солдат Бистро Андрій Анатолійович вважався безвісти зниклим, а пізніше, з гіркотою у серці, було підтверджено, що він загинув на Луганщині, виконуючи службові обов’язки у складі цієї ж роти та батальйону 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ. Цей Захисник назавжди залишиться 27-річним у нашій пам’яті, символом молодості, яка була принесена в жертву за свободу. В Андрія залишилась сестра, яка втратила найдорожче – брата, його опору та надію. Немає слів, що змогли б зменшити біль цієї невимовної втрати. Світла пам’ять та вічна шана нашому Воїну – Андрію Анатолійовичу Бистру. Україна втрачає своїх найкращих синів та дочок, але пам’ять про цих героїв житиме вічно в наших серцях та в історії вільної України. Ми пам’ятаємо кожного Захисника.

За повідомлення відділу з питань внутрішньої політики