Війна, що невблаганно триває на українській землі, приносить непоправний біль та сум. Вона забирає найкращих, тих, хто став на захист рідної країни, її свободи та майбутнього. Сьогодні Роменська громада знову оплакує свого відважного Захисника, чиє серце зупинилося на шляху до Перемоги. Чорна стрічка скорботи знову торкнулася нашої землі, нагадуючи про страшні втрати, які вже неможливо заповнити. Кожен полеглий герой – це обірвана доля, незавершений життєвий шлях, сповнений мужності та самовідданості.

Церемонія прощання з Героєм Дмитром Пономаренком відбулася на Алеї Слави, де зібралися його рідні, вірні друзі, бойові побратими, представники керівництва громади та священнослужителі. Усі присутні віддавали належну шану полеглому Воїну, схиляючи голови у глибокій скорботі. Це був момент істинної єдності у горі, демонстрація безмежної вдячності за його жертовність.

Духовенство, спільно з громадою, звершило молитву за вічний спочинок душі Воїна. Мелодії військового оркестру, що супроводжували тужливі молитви, стали відображенням невимовного болю та гіркоти втрати. Останній шлях Захисника був щедро скроплений сльозами та живими квітами, які символізують не тільки скорботу, а й вічну пам’ять про його подвиг.

Зі скорботним словом до присутніх звернувся міський голова Олег СТОГНІЙ, наголошуючи на триваючій війні та її жахливих наслідках: «На жаль, війна триває… Вона безжально вбиває, спустошує, трощить і зрівнює із землею цивілізований світ. Підло вбиває цвіт української нації. Найболючіше у цій війні — людські втрати. Сьогодні Роменська громада прощається із земляком, надійним побратимом, Героєм — Дмитром ПОНОМАРЕНКОМ, який мужньо захищав нашу землю… Дмитру навіки 38. З важким серцем сприймаємо цю непоправну втрату справжнього патріота, відданого Україні до останнього подиху. Вічна слава та світла пам’ять Герою Дмитру ПОНОМАРЕНКУ». Ці слова глибоко відлунюють у серцях кожного, хто розуміє ціну свободи та незалежності.

Наш відважний Захисник ПОНОМАРЕНКО Дмитро Олексійович народився 15 січня 1987 року у м. Ромни. Його шлях до захисту Батьківщини був поступовим, але рішучим. Закінчивши 11 класів у Роменській школі №3, Дмитро працював вантажником, а строкову службу проходив у Києві. Повернувшись до рідних Ромен, він опанував професію електрика у Сумах та працював електрослюсарем у «Сумиобленерго» до кінця 2013 року. Це був звичайний хлопець, який жив мирним життям, доки війна не змінила все.

Коли агресор розпочав свою навалу на Схід України, Дмитро, вже на початку 2014 року, отримав повістку від Роменського військкомату і без вагань став на захист Батьківщини. Він з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок у складі 27-ої реактивної артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського. Дмитро Олексійович разом із побратимами пройшов крізь пекло важких боїв у Луганській та Донецькій областях, виявивши неабияку стійкість та відвагу. Чоловік був учасником АТО та мав заслужене посвідчення УБД.

У 2016 році, підписавши контракт, Дмитро продовжив свою службу у складі 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, обіймаючи посаду зенітника-навідника. Саме у складі цієї частини старший солдат Дмитро ПОНОМАРЕНКО безпосередньо давав відсіч та стримував збройну агресію рф на Донецькому та Луганському напрямках. Він брав участь у найгарячіших точках, зокрема на Бахмутському та Соледарському напрямках, перебуваючи у складі оперативно-тактичного угруповання «Соледар». Це підкреслює його незламний дух та відданість військовій справі.

Рідні згадують Дмитра як надзвичайно доброго, чуйного та безвідмовного чоловіка, який завжди був готовий прийти на допомогу, попри власні труднощі. За ці роки постійної військової служби він майже не бував вдома, інколи приїжджаючи лише на кілька днів на рік. Проте наш Воїн ніколи не скаржився на випробування долі, завжди заспокоюючи рідних: «У мене все добре, аби лише вигнати ворога з України!» Ці слова свідчать про його глибоку любов до Батьківщини та незламну віру в Перемогу.

Побратими відгукуються про Дмитра Олексійовича як про справжнього Воїна, який досконало володів військовою справою. Вони дали йому позивний «Парамон» – це стало знаком його авторитету та поваги серед бойових товаришів. Його досвід та професіоналізм були безцінними на передовій, де кожне рішення могло коштувати життя.

Більше десяти років безперервної військової служби не пройшли безслідно для Дмитра. Його здоров’я було сильно підірвано. Останні два місяці свого життя він проходив лікування та реабілітацію у Львові та Ужгороді, намагаючись відновити сили. На початку червня 2025 року, після складних операцій, військовослужбовець повернувся до військової частини, сповнений наміру продовжувати боронити Україну від ворога разом зі своїми побратимами. Він хотів стояти пліч-о-пліч з ними до самої Перемоги.

Але доля мала інші, трагічні плани… 27 червня 2025 року мужнє серце зенітника-навідника 30-ої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, старшого солдата Дмитра Олексійовича ПОНОМАРЕНКА, зупинилося, не витримавши суворих воєнних буднів та наслідків важких випробувань. Воїну навіки 38 років – вік розквіту сил та планів на майбутнє, які обірвала жорстока війна.

Без люблячого сина залишилися батьки, без турботливого брата – сестра та племінники. Роменська громада та вся Україна втратила не просто Воїна, а частину свого серця, яке билося в ритмі України, її боротьби та її мрій про мирне майбутнє. Його серце зупинилося, але його ім’я навіки залишиться в строю – у наших серцях, у вдячній пам’яті громади, в історії нескореної України. Пам’ять про Дмитра Пономаренка стане вічним символом сили та стійкості українського народу на шляху до омріяної Перемоги.

Щирі співчуття рідним та близьким Героя! Нехай наш Воїн віднині охороняє українське військо з небес. Війна забрала у Дмитра молодість та найкращі роки, відібравши найцінніше – життя! Світла пам’ять та вічна шана Герою – Дмитру Олексійовичу ПОНОМАРЕНКУ!