Війна, на жаль, продовжує забирати найкращих синів України. Роменська громада знову у жалобі, прощаючись із Захисником, який віддав життя за свободу та незалежність нашої країни – ШПОТОМ Валерієм Вікторовичем.

8 березня відбулася скорботна церемонія прощання з героєм на Алеї Слави. Родичі, друзі, побратими, представники громади та священнослужителі зібралися, щоб віддати шану воїну, який до останнього подиху захищав рідну землю. Священнослужителі відправили заупокійну літію, молячись за спокій душі Валерія та за мир в Україні.

Міський голова висловив співчуття та відзначив великий подвиг Валерія ШПОТА: «Сьогодні ми зібралися, щоб провести в останню путь мужнього Захисника, який віддав своє життя за нашу вільну Україну. Війна безжальна, але ми завжди пам’ятатимемо героїзм Валерія. Його подвиг – це приклад відваги, патріотизму та самопожертви. Герої не вмирають, вони житимуть у наших серцях, у вільній Україні. Вічна пам’ять та слава Герою!». Ці слова відгукуються болем у серцях кожного, хто був знайомий з Валерієм.

Валерій Вікторович ШПОТ народився 21 жовтня 1971 року в Ромнах. Тут пройшли його дитинство та юність. Він навчався у Роменській школі №1, пізніше здобув професію у ВПТУ №14. Після служби в армії працював на залізниці, внісши свій вклад у розвиток інфраструктури.

Він був людиною з великим серцем, люблячим чоловіком та батьком. Валерій мав двох доньок та сина, яких обожнював. Друзі знали його як щиру та компанійську людину, завжди готову прийти на допомогу. Він мав різносторонні захоплення, любив музику, писав вірші та мав «золоті руки», вмів робити ремонти, будувати та творити красу.

У грудні 2022 року Валерій став на захист України, приєднавшись до лав Збройних Сил. Він служив у 44-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ на посаді лінійного наглядача відділення зв’язку. Його військова підготовка проходила у Житомирі та Польщі, де він опановував роботу з військовою технікою.

Бойовий шлях Валерія пролягав через найгарячіші точки фронту: Донеччину, Харківщину, Лиман, Бахмут, Ізюм. Побратими з повагою називали його «Батя», відзначаючи його досвід та турботу про молодших бійців. Навіть у важких умовах війни він знаходив можливість підтримувати бойовий дух товаришів, готуючи для них смачні страви, що додавало відчуття дому.

Остання відпустка Валерія додому була рік тому. Це були теплі миті з родиною, час обіймів, радості та реалізації мрії – подружжя повінчалося. Ці дні назавжди залишаться найтеплішими спогадами для його родини.

А потім – знову фронт, знову боротьба, знову важкі бої. Валерій мріяв про Перемогу, будував плани, але війна безжально все перекреслила.

26 квітня 2024 року Валерій востаннє вийшов на зв’язок, повідомивши про відправлення на позиції. З того часу він вважався зниклим безвісти.

Десять місяців рідні жили в надії, сподіваючись на диво. Після обміну тілами та експертиз з’явилася страшна звістка – Валерія більше немає.

4 травня 2024 року під час виконання бойового завдання біля Новоселівського Луганської області, Валерій ШПОТ загинув внаслідок артилерійського обстрілу.

Йому назавжди 52… Але пам’ять про нього житиме вічно.

Роменська громада висловлює глибокі співчуття родині Захисника. Біль втрати невимовний. Але пам’ять про Валерія житиме у вільній Україні, за яку він віддав найцінніше – своє життя.

Герої не вмирають! Вони завжди залишаються у наших серцях. Спочивай з миром, наш Герою!

Вічна пам’ять та слава Герою України – Валерію Вікторовичу ШПОТУ!

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики