Американський еволюційний біолог Скотт Треверс з Ратгерського університету поділився своїми спостереженнями щодо Tragulus versicolor у своїй колонці для Forbes. Він описав цю надзвичайну тварину розміром із кролика, яка протягом 30 років вважалася вимерлою. Треверс підкреслив, що дослідження, опубліковане у 2019 році в журналі Nature Ecology & Evolution, вперше за три десятиліття надало фотографічні докази існування мишачого оленя. Це відкриття також збагатило знання про середовище проживання та поведінку цього виду.

Tragulus versicolor, або мишачий олень, зовні нагадує звичайних оленів, проте значно менший за розміром, ледь перевищуючи кроликів. Біолог зазначає, що ці тварини еволюційно відокремилися від інших жуйних близько 50 мільйонів років тому. Вони зберегли унікальні ознаки, такі як чотири пальці на ногах замість двох, крихітні ікла та дивовижну здатність затримувати дихання під водою на кілька хвилин.

Середовищем проживання Tragulus versicolor є ліси південного В’єтнаму. Їхній зовнішній вигляд характеризується сріблясто-сірою спиною, червонувато-коричневою головою та двома тонкими іклами, що надає їм загадкового, майже міфічного вигляду. Вдень ці рідкісні тварини ведуть переважно поодинокий спосіб життя, харчуючись опалими фруктами, молодою зеленню та ніжними пагонами, при цьому майстерно ховаючись від хижаків та людей.

Вперше вид Tragulus versicolor був описаний британським зоологом Олдфілдом Томасом у 1910 році. Після цього його спостерігали лише один раз у 1990 році, а потім, у 2019 році, відбулося його ефектне повернення. У 2019 році команда під керівництвом в’єтнамського біолога Ан Нгуєна, використовуючи фотопастки, зробила майже 2000 знімків цієї тварини, що стало першим сучасним науковим підтвердженням її існування.

Повторне відкриття Tragulus versicolor було зустрінуте з великим ентузіазмом, проте майбутнє цього виду залишається невизначеним. Основною перешкодою є відсутність офіційного включення виду до списку зникаючих Міжнародною спілкою охорони природи, спричинене браком детальних даних. Це суттєво ускладнює процес отримання необхідного фінансування, правового захисту та впровадження ефективних заходів щодо збереження виду.

Що відомо про сумчастого вовка

Раніше Скотт Треверс також розповідав про сумчастого вовка, останнього представника якого було застрелено у 1930 році. Біолог зазначив, що вимирання цього хижака стало значною втратою не лише як зникнення виду, а й як припинення цілого еволюційного процесу. Сумчастий вовк, хоч і мав схожість із собакою чи вовком, відрізнявся жорсткішою поставою, хвостом, схожим на хвіст кенгуру, та характерними смугами на спині, що нагадували тигрові.

Вас також можуть зацікавити новини: