Рік болю, втрат та пам’яті… 16 березня 2024 року обірвалося життя Хало Марка Васильовича – воїна, який до останнього подиху захищав рідну землю. Він не просто виконував наказ, він боровся за кожного з нас, за Україну, за вільне майбутнє. Марко Хало назавжди залишиться в наших серцях як символ мужності та відданості.

Марко народився 18 серпня 1968 року в Дніпропетровську (нині Дніпро). Дитинство провів у Бахчисараї, куди переїхала його родина. Там він закінчив школу, там він мріяв, зростав та ставав сильнішим. Навчався в кулінарному технікумі у Сімферополі, активно займався спортом і досяг звання кандидата у майстри спорту з самбо. Він був цілеспрямованим, мужнім, незламним – справжнім воїном, готовим до будь-яких викликів.

Службу проходив у повітряно-десантних військах у Прибалтиці. У 2010 році повернувся на землю своїх предків – до села Грузьке Конотопського району Сумської області. Мешкав у Києві, працював у компанії “Novus”. Його серце завжди билося в унісон із рідною Україною, і він не міг залишатися осторонь, коли країна потребувала його захисту.

Коли у 2014 році Росія розпочала війну, Марко не залишився осторонь. Він не міг просто спостерігати, як ворог нищить нашу землю. Він пішов до Збройних сил України, став учасником Антитерористичної операції. Він не обрав легкий шлях – він обрав боротьбу за свободу та незалежність.

А коли у 2022 році війна охопила всю країну, він знову взяв до рук зброю. Добровільно, свідомо. Він не міг вчинити інакше, бо Україна для нього була не просто місцем на карті – вона була його душею, його серцем, його життям. Марко Хало був справжнім патріотом, який до кінця відстоював свою землю.

16 березня 2024 року, у бою поблизу села Гута, Шосткинського району, Сумської області, він загинув. Загинув як справжній Герой, тримаючи оборону, не відступаючи, не здаючись. Його героїзм та самовідданість назавжди залишаться в пам’яті українського народу.

Боляче писати ці рядки… Як же хочеться, щоб це було неправдою… Але він залишиться назавжди у наших серцях. Його відвага, його шлях, його подвиг – не забудеться ніколи. Марко, ти живий, допоки ми тебе пам’ятаємо! Спи спокійно, наш воїне… Ми продовжимо твій бій. Вічна пам’ять і слава Герою!