Сьогодні, 23 жовтня 2025 року, виповнюється річниця світлої пам’яті як у  Львові поховали нашого земляка Ігоря Васильовича Польового, родом зі Старосинявської громади.   Військовослужбовцю виповнилося всього 28 років…

Ігор Польовий («Слон») (20.10.1996-23.10.2024). Народився у селі Дюла, Закарпатської області у родині прикордонників. У зв’язку із частими переїздами батьків-військовослужбовців змінив низку закладів освіти.

У 2021 році закінчив Національний університет «Одеська юридична академія». Батько Ігоря Польового виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції, тому під час навчання, ще у 17-річному віці, записався до навчального центру ДПСУ, щоб відправитися на фронт. 

Військову службу в Державній прикордонній службі України проходив з 2015 по 2018 рік та з 2019 по 2022 рік. 24 лютого 2022 року лейтенант Ігор Польовий по мобілізації призвався до 1 загону морської охорони. З початку формування гвардій наступу лейтенант Ігор Польовий вирішив приєднатись до бійців 15 мобільного прикордонного загону – «Сталевий кордон».

27 червня 2023 року лейтенант Ігор Польовий отримав бойове розпорядження вибити ворога із позицій в районі північних околиць н.п. Берхівка Донецької області. Завдяки чіткому плануванню та особистому героїзму лейтенанта Ігоря Польового, групі вдалось вибити противника із зайнятих позицій, знищивши противника, вийти на рубіж і закріпитись.

09 вересня 2023 року під його керівництвом було успішно здійснено розмінування підходів до околиць н.п. Тополі та вихід до лінії державного кордону, а також провів мінування ворожих місць дислокації та підняв державний прапор України в центрі н.п. Тополі.

Під час продовження розвідувальних заходів, 10 вересня 2023 року в районі н.п.Строївка розвідувальною групою, було виявлено спостережний пункт противника. У результаті розвідувальній групі вдалось захопити позицію, 2 окупанти ліквідувати та 2 взяти до полону.

30 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання лейтенант Ігор Польовий розділив групу на три частини та визначив кожному завдання та місце зустрічі після виконання завдань. Близько 11:00 лейтенант Ігор Польовий почув вибухи з напрямку, з якого мала прибути одна з підгруп. Прибувши на місце обстрілу Ігор почав надавати допомогу та готувати поранених до евакуації. Пізніше лейтенант Ігор Польовий почув вибухи, під час радіообміну встановив, що група, яка займалася евакуацією, потрапила під обстріл. Повідомивши суміжні підрозділи про збільшення кількості поранених та неможливості здійснити евакуацію своїми силами просить про допомогу.

У зв’язку із відкриттям противником мінометного вогню по району розташування групи, Ігор здійснив переміщення поранених у безпечне місце, після чого продовжив заходи щодо стабілізації стану поранених та надання подальшої медичної допомоги. Враховуючи безперервний мінометний обстріл, евакуація поранених була проведена в кілька етапів. Завдяки високим організаторським здібностям та особистому героїзму вдалось уникнути безповоротних втрат та зберегти життя побратимів.

15 березня 2024 року розвідувальна група на чолі з лейтенантом Ігорем Польовим попала під щільний артилерійський обстріл та удари БпЛА противника. В результаті обстрілів лейтенант Ігор Польовий отримав осколкове поранення, однак від евакуації відмовився, продовжив здійснювати керівництво групою, що дало змогу вивести групу з під ворожого вогню без втрат.

11 травня 2024 року очолювана лейтенантом Ігорем Польовим група розвідки забезпечувала прикриття штурмових дій групи військовослужбовців 10 мобільного прикордонного загону. У бою військовослужбовці 10 мобільного прикордонного загону потрапили в оточення ворога і були заблоковані. Для забезпечення виходу побратимів, лейтенант Ігор Польовий оперативно оцінив обстановку та прийняв рішення про штурм однієї з позицій противника. Доказом його бойової майстерності був факт – великі втрати супротивника та відхід із займаних позицій. Військовослужбовці 10 мобільного прикордонного загону були розблоковані. Враховуючи те, що серед них були загиблі та поранені, лейтенант Ігор Польовий швидко організував оборону захоплених позицій ворога, а сам очолив групу евакуації.

26 травня 2024 року розвідувальна група під особистим керівництвом лейтенанта Ігоря Польового вибила противника та зайняла одну з передових позицій в н.п. Вовчанськ. Завдяки даній операції було зупинене просування штурмових підрозділів російських військ, що в подальшому дало змогу здійснити оперативне оточення ворожого угрупування, яке знаходилось на одному із заводів. Також, завдяки цьому вдалося поповнити обмінний фонд 20 військовослужбовцями військ російської федерації.

02 червня 2024 року розвідувальні групи під керівництвом лейтенанта Ігоря Польового виконували чергове завдання щодо розгортання системи військового спостереження з метою просування Сил оборони України та витіснення противника за лінію державного кордону. Лейтенант Ігор Польовий під прикриттям БпЛА самостійно здійснив ривок до флангу позицій ворога, увірвався до ворожого окопу й знищив 2 окупантів, поранив щонайменше двох і одного окупанта захопив у полон. Особисто утримуючи позицію, лейтенант Ігор Польовий дав змогу решті групі зайняти оборону. Також, під час бою, розвідувальній групі вдалося захопити ворожий склад озброєння, що налічував 30 протитанкових мін, 43 ручних гранатометів, велику кількість ящиків з патронами та гранатами.

Завдяки інформації, одержаної від затриманих ним полонених, було сплановані та здійснені подальші заходи з метою вибиття підрозділів військ російської федерації із захоплених населених пунктів.

23 жовтня 2024 року, виконуючи чергове бойове завдання, лейтенант Ігор Польовий  дістав важке осколкове поранення та загинув на полі бою. Поховали Героя на Личаківському військовому кладовищі у місті Львів.

Указом Президента України від 26 лютого 2025 року №123/2025 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові  присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» ПОЛЬОВОМУ Ігорю Васильовичу – лейтенант (посмертно).

У військового залишилися рідні у Старосинявській громаді. Батько військовослужбовця продовжує службу на фронті на захист територіальної цілісності України.

Вічна пам’ять  Захиснику  України! Герої вічно живуть у наших серцях!