23 жовтня 2025 року – річниця світлої пам’яті Героя України Ігоря Васильовича Польового, нашого земляка зі Старосинявської громади. Життя мужнього військовослужбовця обірвалося на 28-му році, залишивши глибокий слід у серцях тих, хто його знав, та в історії захисту нашої держави. Його поховали у Львові, але пам’ять про нього живе по всій Україні.

Ігор Польовий, відомий побратимам як «Слон» (20.10.1996-23.10.2024), народився у селі Дюла, Закарпатської області, у сім’ї прикордонників. Його дитинство пройшло в постійних переїздах, пов’язаних зі службою батьків, що сформувало його стійкість та адаптивність.

У 2021 році Ігор здобув вищу освіту в Національному університеті «Одеська юридична академія». Батьківський приклад виконання бойових завдань в зоні АТО надихнув його, і ще в 17 років, будучи студентом, він долучився до навчального центру ДПСУ, прагнучи стати на захист Батьківщини.

Військову службу в Державній прикордонній службі України Ігор Польовий проходив у два етапи: з 2015 по 2018 рік та з 2019 по 2022 рік. З початком повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, лейтенант Польовий був мобілізований до 1 загону морської охорони. Згодом, прагнучи бути на найгарячіших напрямках, він приєднався до бійців 15 мобільного прикордонного загону – «Сталевий кордон».

Лейтенант Ігор Польовий неодноразово демонстрував виняткову мужність та стратегічне мислення. 27 червня 2023 року, під його командуванням, група успішно вибила ворога з позицій біля Берхівки на Донеччині, завдавши значних втрат противнику. 9 вересня 2023 року, Ігор керував розмінуванням підходів до Тополів, досягненням лінії держкордону та встановленням прапора України в центрі населеного пункту. Його дії, спрямовані на безпеку та звільнення української землі, були прикладом для всіх.

10 вересня 2023 року, під час розвідки біля Строївки, група Ігоря виявила та знешкодила спостережний пункт противника, ліквідувавши двох окупантів та взявши двох у полон. Його сміливість та рішучість у таких операціях мали вирішальне значення.

30 жовтня 2023 року, під шквальним вогнем, Ігор Польовий проявив неабияку відвагу, рятуючи поранених побратимів. Незважаючи на мінометні обстріли та ризик для власного життя, він організував стабілізацію поранених та їх евакуацію, запобігши неповоротним втратам. Його самовідданість у критичних ситуаціях зберегла життя багатьом.

15 березня 2024 року, під час артилерійського обстрілу та атак БпЛА, лейтенант Польовий отримав осколкове поранення. Проте, відмовившись від евакуації, він продовжив керувати групою, успішно вивівши її з-під ворожого вогню без втрат. Це свідчить про його незламний дух та відповідальність.

11 травня 2024 року, його група прикривала штурмові дії, коли основні сили потрапили в оточення. Ігор Польовий блискавично оцінив ситуацію та очолив штурм ворожої позиції, чим сприяв розблокуванню побратимів. Після бою він організував оборону та очолив групу евакуації загиблих і поранених.

26 травня 2024 року, під його керівництвом, було звільнено передову позицію у Вовчанську. Ця операція зупинила просування ворога, сприяла оточенню російського угруповання та призвела до захоплення 20 окупантів.

02 червня 2024 року, під час виконання завдання з розгортання системи спостереження, лейтенант Польовий особисто увірвався до ворожого окопу, ліквідував двох окупантів, поранив щонайменше двох та одного взяв у полон. Завдяки його сміливим діям, група зайняла оборону, а також було захоплено значний арсенал ворожого озброєння. Інформація від полонених допомогла спланувати подальші успішні операції.

23 жовтня 2024 року, виконуючи чергове бойове завдання, Герой України лейтенант Ігор Польовий загинув від важкого осколкового поранення. Його поховали на Личаківському військовому кладовищі у Львові.

Указом Президента України від 26 лютого 2025 року №123/2025, за виняткову мужність, героїзм та самовідданість у захисті суверенітету України, лейтенанту Ігорю Васильовичу Польовому (посмертно) присвоєно найвищу державну нагороду – звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

У Героя залишилися рідні у Старосинявській громаді. Його батько продовжує нести службу, захищаючи територіальну цілісність України. Вічна пам’ять Захиснику України! Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.