САВЕЛА АНДРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ – ім’я, яке навічно вписане в історію героїзму та жертовності нашого краю. Народився 12 червня 1984 року у мальовничому селі Вороніж, що на Шосткинщині, в родині, де плекали любов до Батьківщини та повагу до праці. Після здобуття середньої освіти у Воронізькій школі № 2, Андрій продовжив навчання у Воронізькому професійно-технічному училищі № 42. Там він здобув кваліфікацію «Тракторист-машиніст, слюсар-ремонтник, водій категорії С», що стало міцним фундаментом для його майбутньої трудової діяльності. Свій обов’язок перед державою Андрій Олексійович виконав під час строкової служби, де служив у пожежній охороні в місті Чугуїв Харківської області, демонструючи відвагу та відповідальність. Після армії доля вела його різними стежками: він працював у будівельній сфері у Києві, випробував себе у нелегкій шахтарській праці на Донеччині, а згодом повернувся до рідного Воронежа, де трудився трактористом у ТОВ «Контакт Плюс».

Андрій Олексійович був людиною, яка випромінювала життєву енергію, сміливість, товариськість та незламну доброту. Таким його назавжди запам’ятають рідні, друзі та всі, хто мав честь його знати. У червні 2023 року, коли наша країна потребувала кожного, Андрій став на захист Батьківщини. Він вступив до лав окремого Президентського полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького, де з честю виконував обов’язки гранатометника. Його шлях пролягав через найгарячіші точки протистояння – від Авдіївки до Вовчанська. Восени минулого року, після важкого поранення та тривалої реабілітації, захисник мав дорогоцінну можливість побачитися з рідними, обійняти свою 9-річну донечку Надійку. Та, на жаль, його повернення до сім’ї було нетривалим – невдовзі він знову вирушив до своєї військової частини, аби й надалі боронити мирне небо над Україною. За видатну службу та неоціненний внесок у захист держави, Андрій був нагороджений нагрудним знаком «Учасник бойових дій» та почесною відзнакою Головнокомандувача ЗСУ – «Золотим хрестом». Ця нагорода є свідченням його виняткової мужності, успішного виконання бойових завдань та високих показників у бойовій підготовці.

За словами близьких, заповітною мрією Савели Андрія Олексійовича було звичайне, мирне життя. Він прагнув повернутися до своєї родини, насолоджуватися теплом домашнього вогнища, вирушити на улюблену риболовлю, прогулятися знайомими мисливськими стежками рідного краю зі своїм вірним собакою. На жаль, ці світлі мрії так і не змогли здійснитися. 15 жовтня перестало битися серце нашого мужнього Захисника…

Ми схиляємо голови у глибокій скорботі та висловлюємо найщиріші співчуття родині. Дякуємо Воїну за кожний день його життя, присвячений захисту України та безпеки кожного з нас! Слава Герою!