Він виходив із пекла у закривавлених берцях. Тепер одягнений у гі — кімоно для бразильського джиу-джитсу. І мріє про власну кав’ярню.

200 уламків у тілі. І кожен із них нагадує про війну. Серебрянський ліс. Вугледар. Ямпіль. ПЗРК. Втрати. Поранення.Лікарня. Моменти, що лишають шрами.
Максим Салко. Боєць 44-ї окремої механізована бригади, розвідник, піхотинець, штурмовик, дронщик, командир. І ветеран, який не зламався.

У 22 —доброволець. Загартований спортом. Готовий до всього…

🔸 Між ними — лише 30 днів…

💬 «Війна — не романтика, — каже. — Це виснаження, бруд, кров. Є там і зрада. Є побратимство. Дуже важко втрачати своїх. Комбат 44-ї бригади. Справжній командир. Сержанти».

Війна вимірює час не годинами — іменами. І майже не дає часу на відновлення.

13 вересня — перше поранення Макса. 15 жовтня — друге. Між ними — лише 30 днів…

🔸 «Я важив тоді 55 кілограмів… і борода більша за обличчя»

На його сторінці в Instagram — закривавлені берці. Якби вони могли говорити, розповіли б про землю, що здригалася від вибухів, про побратима, який рятував двічі, про 17 днів на нулі в Новоселівському на Луганщині, про 8 ворожих штурмів за день, І про тісну водостічну бетонну трубу — 70 сантиметрів діаметром. Такою була бойова позиція у вересні 2023-го, коли його вперше поранило.

Читайте: https://zt-rada.gov.ua/?pages=20287