Нерішучість та помітні затримки щодо надання допомоги Україні у її боротьбі з російською агресією досі залишаються гострою проблемою серед держав-членів Північноатлантичного альянсу. Ця тенденція виявилася особливо помітною на нещодавньому саміті НАТО у Гаазі, що відбувся 25 червня, де, за словами аналітиків, домінувало відчуття обережності та навіть певної боязні, що не личить такій потужній організації.

Спостерігачі зазначають, що лідери Альянсу, зібравшись у нідерландському місті, демонстрували більше побоювань перед потенційними змінами у політичному ландшафті Сполучених Штатів, зокрема у контексті можливого повернення Дональда Трампа на пост президента, ніж перед загрозою, що походить від російського диктатора Володимира Путіна. Цей страх, на думку експертів, призвів до значного скорочення порядку денного, відсунення питання України на другий план, применшення реальної загрози з боку Росії та формулювання порожніх обіцянок. Також була помітна схильність уникати ухвалення нагальних рішень, що є критично важливими для сучасної безпекової ситуації в Європі. Такий підхід, можливо, спрацював тимчасово, але не вирішив стратегічних викликів для європейської безпеки.

Показовим став виступ Генерального секретаря НАТО Марка Рютте, який, намагаючись справити враження на Дональда Трампа, подякував йому за те, що він “змусив” союзників погодитися на нову цільову цифру витрат на оборону — 5% від ВВП. Рютте наголосив, що Європа “заплатить по-великому, як і належить”, і це буде “перемога” для колишнього американського лідера. Проте, незважаючи на ці заяви, реалії оборонних витрат в Альянсі залишаються складними. Країни, що географічно розташовані близько до Росії, вже досягають або навіть перевищують встановлений 5% рівень, однак їхні зусилля не можуть повністю компенсувати значне відставання інших членів. Наприклад, колишній міністр закордонних справ Литви Ґабріелюс Ландсберґіс зауважив, що навіть 100% витрат Литви не покриють дефіциту інших держав.

Значні військові витрати є політично непопулярними та можуть мати економічно руйнівні наслідки, як зазначив один з учасників саміту НАТО, натякаючи на долю Радянського Союзу. Проте, автор аналізу підкреслює, що європейські союзники НАТО разом узяті вдесятеро багатші за Росію. Якщо б вони ефективно використовували навіть наявні оборонні бюджети, робота з посилення обороноздатності була б виконана. Обіцянки витратити великі кошти у майбутньому не можуть заповнити небезпечні прогалини в обороні та стримуванні вже зараз. Саме ці прогалини впливають на загальну безпеку Європи та підтримку України.

Окрім того, попередні зобов’язання НАТО щодо допомоги Україні залишаються невиконаними, хоча й не були офіційно скасовані. Президент України Володимир Зеленський не був присутнім на основній зустрічі лідерів, проте мав можливість обговорити ситуацію у своїй країні на полях цього саміту. Навіть особиста розмова українського лідера з президентом США, яка тривала понад 40 хвилин, була ввічливою. Трамп, перебуваючи у доброзичливому настрої, зазначив, що готовий “продати” Україні вкрай необхідні системи протиповітряної оборони Patriot, а також обговорив можливе спільне виробництво дронів. Він також визнав, що його погляд на Альянс змінився, побачивши, що “ці люди справді люблять свої країни”.

Незважаючи на це, Дональд Трамп знову викликав обговорення, поставивши під сумнів основні зобов’язання НАТО щодо колективної оборони. Він зазначив, що зобов’язання США захищати Європу залежить від трактування “численних визначень” статті 5 Північноатлантичного договору. У цьому твердженні є частка правди, оскільки 145 слів найцитованішого пункту Атлантичної хартії лише заохочують, а не беззаперечно зобов’язують членів Альянсу захищати один одного у разі нападу. Ця пильна увага до настрою та вибору слів Трампа лише підкреслює вразливість Альянсу до політичних змін у США, що може мати серйозні наслідки для світової безпеки та, зокрема, для допомоги Україні та стабільності європейської безпеки.

Альянс значною мірою покладається на Сполучені Штати, щоб закрити численні прогалини у власних оборонних спроможностях. Серед них — мізерні запаси боєприпасів та запчастин, відсутність сучасної протиповітряної та протиракетної оборони, недостатня вогнева міць великої дальності, а також критично важливі “допоміжні засоби”, такі як розвідка та логістика. Генерал Бен Ходжес, колишній командувач армією США в Європі, зауважив, що ці ресурси вже зараз є вкрай обмеженими: “лише одне з усього”.

Деякі союзники вважають підхід Дональда Трампа заплутаним, що, можливо, може збентежити і Володимира Путіна, адже іноді двозначність переважає над ясністю. Проте, на жаль, затримки та нерішучість досі присутні у політиці НАТО. Як зазначив Ґабріелюс Ландсберґіс, “Україна випадає з поля зору”. Поки саміт вирував у обговореннях, російські безпілотники та ракетні атаки продовжували вбивати десятки українських цивільних осіб, але ці трагічні події ледве потрапляли у світові заголовки. Така обережність виглядає невиправдано, коли ціну за неї платять інші. Це наголошує на необхідності більш рішучих дій та консолідованої підтримки України для забезпечення безпеки Європи в цілому та протидії агресії Путіна.