Керівний склад полку “Азов” пережив події 2022-2023 років, гідні кінострічок. Це розповідь про місяці боротьби в нелюдських умовах, самопожертву, російський полон, перебування в Туреччині, повернення на фронт і незламне прагнення помсти. Частиною цієї героїчної історії є Святослав Паламар, відомий як “Калина”.

Його підрозділ розширився і став 1-м корпусом Національної гвардії “Азов”, що тримає оборону на Донеччині на кількох напрямках. В ексклюзивному інтерв’ю “Українській правді” після повернення з полону у 2022 році, Святослав Паламар ділиться спогадами про втрату побратимів на “Азовсталі”, складні переговори з ворогом, обман з боку росіян, ув’язнення в “Лефортово”, несподівану зустріч з Медведчуком, умови перебування в Туреччині та повернення в Україну.

Детальніше про події: “Острів надії”. Як вийшли і що зараз із захисниками “Азовсталі” 

“Калина” також аналізує поточну ситуацію на Покровському напрямку, тактику ворога та трансформацію українського війська. Пропонуємо скорочену текстову версію інтерв’ю, а повну версію можна переглянути у відеоформаті.

“На Покровському напрямку вони успішно просувалися. Зараз отримують по заслугах”

– Святославе, розкажіть про ситуацію на Покровському напрямку, де зараз перебуває 1-ий корпус НГУ “Азов”.

– До нашого прибуття 4 серпня ситуація була критичною. Ворог просувався, але нам вдалося покращити управління військами та оборону. Зараз цей напрямок – основний удар для двох армій ворога. Вони швидко поповнюють особовий склад, але ми завдаємо їм значних втрат: понад 1600 “двохсотих”, близько 800 “трьохсотих”, 58 полонених. Серед цікавих фактів – полонений 1997 року народження, примусово мобілізований ворогом, що свідчить про цинізм.

– Які висновки про українське військо за час війни?

– Наша сила – в людях, у молодому поколінні офіцерів і солдатів з досвідом з 2014 року. Також ми сильні в технологічному плані. Ворог швидко пристосовується, це їм вдається швидше в тоталітарній державі.

– А слабкість?

– Їхня мотивація – гроші та страх. Зараз російські солдати вже не вірять у пропаганду, як у 2022 році. Більшість мобілізовані з окупованих територій, вони не вмотивовані. Ми збили їхній наступальний потенціал, їхній морально-психологічний стан низький. За радіоперехопленнями чуємо, що їх змушують іти на штурм, погрожуючи розстрілом або артилерійським вогнем.

– Розкажіть про Маріуполь до 2022 року.

– До 2019 року це було індустріальне місто. Потім місто почало змінюватися на краще: з’явилися парки, сквери, покращилася інфраструктура. Це позитивно вплинуло і на поведінку людей.

– Чи пам’ятаєте події 2022 року?

– Трагічні події забуваються, а зараз надто багато всього відбувається. Відповідальність зросла – тепер це відповідальність не за одну бригаду, а за корпус. Наша ситуація ускладнюється тим, що в корпус входить лише одна штатна бригада, інші – на різних напрямках.

– Оборона “Азовсталі”: трагедія, символ героїзму чи незавершена боротьба?

– Це символ героїзму. Оборона Маріуполя була важливою складовою оборони України у 2022 році, затримавши просування ворога. Якби Маріуполь впав швидше, ситуація на Запорізькому напрямку була б значно гіршою.

– Що було найважчим на “Азовсталі”?

– Втрата побратимів. Коли не було інтернету, ми друкували інформаційні листи на А4, які розходилися як гарячі пиріжки. Це було важливо для морального духу, адже люди переживали за рідних та ситуацію в Україні.

– Розкажіть про вертолітні місії ГУР.

– Ці місії – приклад військової історії. Доставка зброї, медикаментів, поповнення особовим складом, а також евакуація поранених – все це врятувало сотні життів. Пілоти, які зважувалися летіти, – справжні герої.

– Оборона “Азовсталі”: ви хотіли рубатися до кінця?

– Так, ми хотіли рубатися до кінця. Переговори велись щодо евакуації поранених та цивільних, а також для вивезення загиблих. Ворог розумів, що штурм “Азовсталі” призвів би до колосальних втрат.

– Чи правда, що командир “Редіс” їздив на переговори з РФ?

– Так, одного разу “Редіс” поїхав на переговори в окупований населений пункт. Весь особовий склад переживав, але він діяв виважено.

– Останній день на “Азовсталі”?

– Ми знищували всю інформацію, особисті речі, щоб нічого не дісталося ворогу. Готувалися до полону.

– Вихід із “Азовсталі” та полон.

– Нас забрали на допит, потім – у машини для ув’язнених, мішок на голову, наручники. Довга дорога, спека. Потім – тюрма, світло цілодобово. Я віджимався, присідав, співав “Червону калину”, читав книги. Росіяни боялися нас, поводилися обережно.

– Умови в “Лефортово” порівняно з Туреччиною.

– У Туреччині умови були значно кращі. Був душ, спортзал. Ми жили разом, спілкувалися, мали доступ до телебачення.

– Повернення до України.

– Після перебування в Туреччині, нас забрали президентським бортом до України. Це було велике щастя. Ми спілкувалися з президентом, дізнавалися про міжнародну політику.

– Важко було повернутися в стрій після полону?

– Ні, взагалі не важко. Ми відразу повернулися до виконання обов’язків, розбудови підрозділу. Відвідав батьків і дружину.

Роман Кравець, УП

Відео: Андрій Ковж, Владислав Пилипенко, Назарій Мазилюк