Заступник командира «Азова» Святослав «Калина» Паламар, відомий своєю незламністю, поділився своїми глибокими переживаннями щодо перебування у російському полоні. Одним з головних побоювань військовополоненого було те, що українські захисники можуть піддатися впливу жорстокої російської тюремної системи, що ґрунтується на так званих «кастах» і «понятіях». Ця система прагне зламати волю та гідність полонених, нав’язавши їм свої правила.

Святослав Паламар розповів, що перед переведенням з табору в Оленівці, що на Донеччині, до московського СІЗО «Лефортово», він доклав усіх зусиль, аби зібрати побратимів. Його метою було донести їм надзвичайно важливі речі, які могли б допомогти вистояти в нелюдських умовах полону. Він підкреслив, що саме усвідомлення свого статусу військовополонених, а не злочинців, є ключовим для збереження самоідентичності та опору ворожій системі.

«Мої переживання були такі, що, можливо, знайдуться хлопці, які не до кінця усвідомлять, що вони військовополонені… Я виліз на одне ліжко, там було багато людей, і я розповідав, що аж голос собі зірвав, тому що потрібно було донести важливі речі. Найважливіша річ, про яку я тоді говорив — про те, що завжди пам’ятаємо, що ми військовополонені. І на цьому тримаємося», — наголосив «Калина», підкреслюючи центральну роль цього принципу у виживанні.

Паламар провів паралелі з історичними прикладами стійкості, такими як вояки Української Повстанської Армії та «лісові брати» з Балтії. Він нагадав, що наприкінці 1940-х років у радянських таборах відбулася справжня революція. Українські політв’язні тоді змогли «скинути» владу «блатних», відмовившись сприймати їхню тюремну лексику та кримінальні правила. Саме завдяки цьому вони вижили і зберегли свою гідність в умовах тоталітарного тиску. «Вижили, тому що вони не велися на цю всю систему кримінальну, побудовану КДБ-ФСБ. Тобто нам важливо, що ми — військовополонені, і поводимо себе відповідно», — розповів Святослав Паламар, наголошуючи на історичній спадщині опору.

Він підкреслив, що йдеться насамперед про збереження людської гідності та неперехідну межу між статусом військовополоненого та будь-яким іншим статусом, нав’язаним агресором. Не допустити перетворення на «заключенного-осужденного» — ось головне завдання, яке стоїть перед кожним українським воїном у ворожому полоні. Ці слова Святослава Паламара є важливим нагадуванням про моральні та психологічні аспекти боротьби, що триває навіть у найскладніших обставинах.

Раніше Святослав Паламар попереджав, що якщо впаде Харків, Запоріжжя, Дніпро, то росіяни будуть у Києві, Львові та Ужгороді. Його слова завжди мають глибокий сенс та покликані мотивувати суспільство до подальшої боротьби за незалежність і територіальну цілісність України. Важливо, щоб кожен пам’ятав про незламність українського духу, який проявляється як на передовій, так і в найважчих умовах полону. Ця стійкість і віра у власну гідність є запорукою нашої спільної перемоги.