СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ВОЇНУ
У ці важкі, скорботні хвилини, коли кожне слово дається через біль, а серце щемить від непоправної втрати, ми прощаємося з нашим Героєм — старшим солдатом Олександром Миколайовичем Бабком.
Важко знайти правильні слова, коли йдеться про людину, яка віддала найцінніше — власне життя — заради миру, свободи й незалежності України. Коли відходить Воїн, котрий боронив рідну землю до останнього подиху, в душі залишається не лише смуток, а й глибока вдячність. Його жертовність — це свідчення величі духу, яку не здолати ні війною, ні часом.
Олександр Миколайович Бабко народився 27 жовтня 1981 року. Значну частину свого життя він присвятив служінню Батьківщині. Його шлях був шляхом військового — непростим, але гідним. Він став до лав Збройних Сил у листопаді 1999 року й відтоді неодноразово брав участь у захисті України — під час строкової служби, у 2014–2015 роках, а з лютого 2022-го знову став до строю, коли ворог підступно вторгся на нашу землю. До самого кінця залишався на бойовій позиції — старшим механіком-водієм першого штурмового відділення третього штурмового взводу другої штурмової роти першого штурмового батальйону. Боровся за кожного з нас — за наші домівки, за наш спокій, за мирне небо над дітьми.
На жаль, життя Героя обірвалося 24 червня 2023 року в зоні ведення бойових дій у районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Коли його не стало — зупинився цілий світ для тих, хто його знав і любив. Але пам’ять про нього житиме завжди: у поглядах дітей, які зростатимуть у вільній країні; у тиші, що повернеться на наші вулиці; у кожному серці, яке вміє пам’ятати й шанувати.
Герої не вмирають. Вони стають світлом, вічною молитвою. Вони — з нами: у вітрі, у пісні, у кожній краплині свободи.
Схиляємо голови в глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, побратимам і всім, хто мав честь знати Олександра.
Вічна пам’ять. Вічна слава. Слава Герою!