СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ МУЖНЬОМУ ЗАХИСНИКУ УКРАЇНИ

З невимовним сумом, зі схиленими головами, ми сьогодні прощаємося з мужнім воїном, справжнім Героєм України – Бригінцем Юрієм Леонідовичем. Пекучий біль втрати стискає серце кожного українця, адже майже щодня ми отримуємо трагічні звістки з передової. Ці звістки повідомляють про те, що найкращі сини і доньки нашої держави віддають найцінніше – своє життя. Вони роблять це заради нашого майбутнього, заради того, щоб ми могли жити, працювати, виховувати дітей та мріяти про вільну й незалежну Україну.

Повномасштабна війна триває вже тривалий час. Вона не лише на полі бою, вона глибоко в наших серцях. Вона відчувається у тиші, що настає після звуків тривоги, у щоденних новинах, в тривалому очікуванні дзвінка від рідних, і, звичайно, в наших молитвах за тих, хто мужньо тримає небо над Україною. Ця війна кардинально змінила наше життя, наше суспільство, кожного з нас.

Справжні титани духу на фронті, в надзвичайно складних умовах, міцно тримають оборону та продовжують національно-визвольну боротьбу проти рашистської агресії. Збройні Сили України відважно виборюють свободу рідної Батьківщини. На жаль, у запеклих боях наші захисники ризикують власним здоров’ям та життям, віддаючи його за кожного з нас.

Сьогодні ми низько схиляємо голови перед пам’яттю Героя, який у боротьбі за волю та кращу долю України віддав найдорожче, що мав – своє життя. Його подвиг навічно залишиться в наших серцях.

Бригінець Юрій Леонідович народився 28 липня 1975 року. Його шлях розпочався на Свєрдловщині, куди був направлений на службу його батько. Згодом родина повернулася до України, спершу оселившись у Чернігові, а потім – у рідному для нас місті Обухові, де батько продовжив службу в поліції. Юрій здобував освіту в загальноосвітній школі №3, а після 9-го класу вступив до Професійно-технічного училища міста Українки. Він працював на Київському картонно-паперовому комбінаті, а пізніше – на Трипільському пакувальному комбінаті.

Коли країна потребувала захисту, Юрій став на її оборону. Він віддав рік свого життя, служачи в зоні АТО, під Краматорськом, захищаючи східні кордони України. Після повернення додому, він працював на будівництвах, завжди залишаючись доброю, чуйною людиною, готовою прийти на допомогу. Він любив життя, цінував пригоди та щирість у людях.

Навесні 2023 року, отримавши повістку, Юрій знову став до лав Збройних Сил України. Він служив у танковій 110-й бригаді, захищаючи території на Черкащині та Харківщині, зокрема під Куп’янськом. Пізніше був переведений до штурмової бригади, з якою мужньо воював під Покровськом. На фронті він мав позивні «Пожежник» та «Дєд». Про свої фронтові будні рідним розповідав небагато, мужньо несучи свій воїнський тягар.

30 вересня 2024 року життя хороброго воїна трагічно обірвалося під час виконання бойового завдання внаслідок влучного вогневого удару ворога. Тяжкий процес ідентифікації тривав майже рік, і лише сьогодні ми маємо змогу з гідністю провести Юрія в останню путь, щоб його душа знайшла вічний спокій на рідній українській землі.

Висловлюємо найщиріші співчуття брату Василю, усім рідним, близьким, друзям і побратимам.

Світла пам’ять про Юрія Леонідовича назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив і шанував.