Світлої пам’яті отця Володимира Старика в 9 день відходу до вічності.

Є люди-зірки. Бог засвідчує їх на своєму Небесному схилі, щоб освітлювали шлях душам, які піднімаються в райські оселі, щоб супроводжували їм шлях до Неба.
Такі люди, всю свою присутність яскраво світять, горять для інших. І згораючи в цій жертовності, вони перетворюються у яскравий метеорит, падаючи, на мить, освічують все навколо, несучи світло у цей темний світ.
Таким був покійний отець Володимир Старик!
Вчора я мала дзвінок з далекої Америки, який спонукав мене до цього допису. Від вчора я шукаю слова, щоб передати свої думки, почуття. Прошу Духа Святого направити мій розум у потрібному напрямку. Для мене отець Володимир займав особливу нішу в моєму серці. Він вчив простоти у відносинах з Богом. Його дзвінки “як Ви? Що там у Вас? Давно Вас не чув…” – це було безцінно. В його логіці все було надзвичайно просто, без високих слів, без глибоких наук та поучень. “Робіть те, що можете, послуговуйтесь доступними методами, а Бог прийме ваше смирення. Можете молитись- моліться, можете дати комусь шматочок хліба – дайте, можете когось розрадити в час гірких сліз —розрадьте, можете усміхнутись до когось в час зажури- усміхніться. Бог не вимагає Ваших надмірних жертв, Бог хоче бачити добре серце своєї дитини”. Після цих простих розмов в мене виростали крила, з’являлось відчуття дитини і бажання пригорнуся до Божих рук.
Після першої поїздки отця в Меджугор’є він сказав: “Я хочу, щоб через Меджугор’є , як через горнило Любові, пройшли всі мої парафіяни. Щоб трохи відволіклися від своєї важкої праці, а відчули безмірну Божу любов. І Бог дасть і врожай, і віддяку за працю”. І на моє захоплення, отець дійсно провів своїх парафіян, і не тільки, через школу Любові Меджугор’я- він переніс Меджугор’є в свою парафіяльну церкву, організувавши Адорації в стилі Меджугор’я з піснями, перекладеними на українську мову. І це було неймовірно гарно.
Переживання за своїх парафіян, довірених йому Богом, були пріорітетом завжди у праці о.Володимира, словах, планах, мріях. Не покинув він їх і зараз, перебуваючи вже біля Божого Престолу в Небі. Звідти дає послання та підказки. Вчора пролунав дзвінок. Жінка з Вільховець в емоціях розказує сон: “Я бачила в сні нашого отця. Я стою в нашій церкві на червоній доріжці. По обидва боки доріжки посаджена редиска з пишним зеленим листям. Отець стоїть в царських воротах, під ногами у нього хмаринка. Навколо теж редиска. Люди вже повибирали трохи тої редиски, що на церкві, лиш біля отця і в святилищі ще не вибирана. Отець каже: “Неправильно люди вибирають, бо привикли так… Треба не в мішки насипати ,а з листям у пучки в’язати, щоб швидше продати… ” Жінка , якій сниться сон, каже йому: ” Добре, отче , я їм передам…” “А що я маю робити- йду годувати тих людей” .Каже: ” Приходжу, щоб зготувати їжу людям, дивлюсь, а в мене нічого немає тільки одна пачка манки та коровай лежить поруч. І думаю: як же маю тою манкою всіх нагодувати….”
Отче, що ви нам хотіли сказати? Яке послання дали своїй пастві, своїм парафіянам і нам?
Може, щоб “продати швидше”- це виділити зєкономлений час для Бога? І за це отримаємо:
Манка – манна Небесна- благодать Божа- благословення Неба? Манна в Святій Євангелії зазначена, як символ Пресвятої Євхаристії , а Хліб – це теж праобраз Євхаристії у Новому Завіті.
Тому яка мораль?
Мабуть, потрібно так працювати, щоб у неділю і свята обов’язково бути на Святій Літургії, бо то день Господній.

Дякую Богові і вам ,отче Володимире, за те, що маю честь бути посланцем, щоб передати послання людям, вашим парафіянам і всім нам!