Світло надії у найтемніші часи: історія Героя Сергія Якубовича та його родина

З перших днів повномасштабного вторгнення, тоді ще юнак, а нині Герой України Сергій Якубович, був змушений залишити рідний Київ. Спостерігаючи за самовідданою службою батька в лавах Збройних Сил України (140 окремий батальйон територіальної оборони) з часів АТО, Сергій мріяв бути поруч, стати надійним щитом для тих, хто боронив нашу землю. Проте, доля внесла свої корективи, і Сергій став офіцером 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

Випускник Національного авіаційного університету, Сергій захоплювався інженерією і вже в юному віці став одним із наймолодших авіатехніків з категорією В-1. Водночас, його душа прагнула мистецтва: він захоплювався фотографією, живописом та музикою. Сергій також щиро віддавав своє серце людям, ставши донором крові в кардіологічному відділенні «Охматдиту» у Києві. Він мав мрії, плани, будував своє майбутнє… Але страшна реальність війни обірвала його життєвий шлях.

У серпні 2022 року Сергій трагічно загинув на полі бою, прикривши собою свого побратима. Цей надзвичайний героїчний вчинок назавжди вписав його ім’я до списку тих, хто віддав найцінніше за свободу України. За виявлені мужність і самопожертву Сергію було посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Звягеля», його нагороджено відзнакою «За заслуги перед Звягельським районом» (посмертно) та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Втрата єдиного сина стала невимовним горем для його люблячої родини. Однак, крізь біль і скорботу прийшла неймовірна сила – сила пам’ятати, творити добро та допомагати іншим.

Серед тих, хто підтримав родину у тяжкі часи, був вчитель інформатики Гімназії №7 Анатолій Сахно. Він поділився ідеєю виготовлення «тернопільських свічок» для потреб фронту. Ця ідея, разом із бажанням бути корисними тим, хто боронив країну, запалила серце дідуся Сергія – Василя Йосиповича Мельника. Василь Йосипович – це майстер із золотими руками та добрим серцем, людина творчої душі. Будучи слюсарем по сільгосптехніці та майстром УСП, він був одним із перших місцевих кіноаматорів, який колись створював відеолітопис міста Новоград-Волинського (нині Звягель). Нині він вирішив присвятити свою працю пам’яті онука та допомозі українським воїнам.

Світлодіодні свічки, які він власноруч збирає, – це більше, ніж просто джерело світла для військових та цивільних у прифронтових зонах. Кожна така свічка несе тепло, надію та частинку душі Сергія. У кожному пакуванні – два алкалінові елементи, лампочка, детальна інструкція та щирі слова від Діда Василя: «Бережіть себе. Дід Василь Мельник».

У свої 80 років, захоплений цим благородним ділом, дід Василь власноруч та за власний кошт виготовив і передав на фронт понад 5,5 тисячі таких свічок. Вони вже освітлюють окопи, бліндажі, польові госпіталі та домівки мирних мешканців у прифронтових зонах.

Весь цей час, пакуючи та обліковуючи ліхтарики, які служать нашим захисникам на багатьох напрямках фронту, Василю Йосиповичу допомагає його вірна дружина, кохана Людмила Василівна, його надійна помічниця.

Ім’я Діда Василя добре відоме серед наших захисників. На знак глибокої поваги за його неоціненну допомогу Василь Мельник отримав подяку від воїнів України у вигляді військового атрибуту, а також постійно чує безліч щирих слів вдячності.

Світлодіодні свічки від Діда Василя неодноразово представлялися на благодійних аукціонах. Придбати їх можна було за благодійний внесок, який повністю спрямовувався на потреби ЗСУ.

Сергій був для своєї сім’ї не просто сином – він був другом, опорою, натхненням і найвищим прикладом мужності. І тепер пам’ять про нього живе у кожній маленькій свічці, що дарує світло там, де воно найпотрібніше.

«Ти мріяв літати… І тепер, як яскравий вогник літака у безмежному небі, пам’ять про тебе сяє у кожній свічці, що мерехтить на фронті, даруючи надію на життя та неминучу перемогу…»

Світла пам’ять Герою! Вічна шана і низький уклін усім, хто віддав життя за Україну.