Тепле коло ветеранів освіти Петрівщини зібралося у клубі «Свічадо». 17 жовтня, у розпал золотої осені, до Петрівщини з’їхалися шановані працівники освіти, ті, хто протягом десятиліть сіяв зерна знань і добра, виховуючи покоління свідомих українців. Цього року клуб «Свічадо» відзначає свій 25-й ювілей. Чверть століття — це значний термін. За ці роки учасники клубу не лише зберегли зв’язок, а й сформували справжню родину, де панують щирість, взаємоповага та незламний оптимізм. На ювілейне зібрання завітали очільники громади: Петрівський селищний голова Світлана Тилик, начальник відділу освіти Петрівської селищної ради Ірина Оранська, голова Петрівської селищної організації профспілки працівників освіти і науки України Людмила Горбанець. У своєму вітальному слові Світлана Олександрівна висловила вдячність педагогам за їхню мудрість, самовідданість і небайдужість. Вона наголосила, що навіть вийшовши на заслужений відпочинок, вони залишаються активними, підтримують волонтерські ініціативи та допомагають нашим захисникам. «Освітяни – це ті, хто завжди стоїть на сторожі світла, навіть коли навколо темрява війни», – підкреслила вона. Ірина Володимирівна Оранська відзначила, що кожен учитель-пенсіонер є прикладом відданого служіння своїй справі та моральним орієнтиром для молодих колег. Саме завдяки таким людям освіта Петрівщини зберігає високий рівень професіоналізму та людяності. Людмила Михайлівна Горбанець нагадала, що засідання клубу — це не просто зустрічі, а миті духовного єднання, які зігрівають душі, воскрешають спогади та дарують відчуття повноти життя. Вона згадала ініціативних педагогів — Кіфенко Валентину Кирилівну, Москальця Григорія Леонідовича, Євтушенко Олену Василівну, які ще у 2000 році разом із нею започаткували створення об’єднання ветеранів педагогічної праці. Так народилося «Свічадо» — як символ незгасимого світла. Першою головою клубу стала В.К. Кіфенко, згодом її справи продовжила Л.М. Романова, а потім естафету перейняла Н.В. Гуренко. Ці жінки зуміли зберегти тепло та вдячність клубу до сьогоднішнього дня. За горнятком ароматного чаю ветерани освіти щиро спілкувалися, згадували роки своєї праці, учнів та колег. Деякі тихо зітхали, згадуючи тих, хто пішов у вічність, та тих, хто загинув, захищаючи рідну землю. З тривогою в голосі обговорювали долю дітей і онуків, які нині боронять Україну на фронті. У цьому колі колег біль ставав спільним, а віра – міцнішою. Бо вчителі – це люди, в серцях яких завжди живе світло, що не згасає навіть у найтемніші часи. Клуб «Свічадо» — це не просто спільнота ветеранів. Це спільнота людей, які цінують життя, несуть добро і віру, і вміють підтримати одне одного щирим словом та поглядом. Їхні руки вже не тримають крейди, але вони продовжують тримати Україну – у молитві, у волонтерстві, у невичерпній любові до свого народу.