Село Уличне провело в останню путь свого захисника

Сьогоднішній квітневий день, освітлений сонцем, був затьмарений невимовним сумом в селі Уличне. Наче навіть вітер стих, щоб не порушувати скорботну тишу. Цього дня подвір’я родини Уруських стало місцем, де зібралися сотні людей різного віку – від найменших до найстарших – щоб віддати шану своєму Герою – Мар’яну, який віддав найдорожче – своє життя – за рідну землю. Вічна пам’ять герою!

Коли домовина з тілом воїна вийшла з батьківської оселі, безкінечний потік скорботних мешканців Уличного рушив до церкви. Людський коридор поваги проводжав в останню путь Мар’яна Тарасовича Уруського, якому було лише 26 років – ціле життя, що вмістилося в коротке, але яскраве полум’я служіння Батьківщині. Його героїчний вчинок навіки закарбується в серцях земляків.

Сльози котилися по щоках, коли погляд зупинявся на невтішній матері, Марії Уруській. Її руки, що колись ніжно гладили маленького хлопчика по голові, тепер востаннє торкалися домовини з тілом її коханого сина. Тиха молитва-шепіт зривалася з її уст, перериваючись глибокими зітханнями. У присутніх краяло серце від гірких сліз матері й батька Тараса Уруського, який, здавалося, постарів на десятиліття за ці дні важких випробувань. Поряд стояли четверо старших дітей родини, міцно тримаючись за руки, підтримуючи один одного у цей нестерпно тяжкий час втрати. Сім’я втратила надійного сина, брата та справжнього патріота.

Мар’ян Тарасович народився 8 січня 1999 року в селі Уличне. Він був наймолодшим із п’яти дітей у родині Уруських – доброю, чесною та працьовитою людиною. Після навчання в сільській школі, де вчителі пам’ятають його як старанного учня, хлопець здобув фах у Стебницькому професійному ліцеї. З 2019 року Мар’ян проходив контрактну службу в Національній гвардії України. З початком повномасштабного вторгнення він, не вагаючись, став до лав захисників, виконуючи свій священний обов’язок перед Україною. Його відвага та самопожертва – приклад для прийдешніх поколінь.

Брат загиблого героя, який також несе службу в артилерійських військах ЗСУ, повернувся з передової, щоб попрощатися з Мар’яном. Його присутність – свідчення міцності родинних уз та братерства на полі бою.

Панахида відбулася під проводом отця Ярослава. Священник говорив про вічне життя та Божу милість, про те, що Господь приймає до свого Царства тих, хто віддав життя за друзів своїх. Храм не зміг вмістити всіх, хто прийшов – люди стояли навіть на вулиці, слухаючи службу через відкриті двері. На похорон прибули побратими, з якими Мар’ян пліч-о-пліч захищав Україну від ворога. Суворі обличчя воїнів, які бачили смерть не раз, цього дня не стримували сліз. Це – велика втрата для всіх.

Процесію до місця вічного спочинку супроводжував військовий оркестр, чия музика то пронизувала серце гострим болем, то наповнювала його світлим почуттям гордості за свого земляка. Все відбулося з належними військовими почестями. Музика оркестру нагадувала про велич подвигу.

Наш Герой загинув під час запеклих штурмових дій свого підрозділу, намагаючись відновити втрачені позиції в районі населеного пункту Удачне. Стрілець військової частини 3115 Національної гвардії України Мар’ян Уруський виконав свій святий обов’язок до кінця – стояв до останнього подиху за вільну Україну. Його самовіддана боротьба стала прикладом великої відданості та любові до Батьківщини. Він віддав життя за майбутнє. Його ім’я буде золотими літерами вписане в історію України.

Молодий солдат не загинув марно – він любив Україну безмежно й віддав за неї найдорожче – своє молоде життя. Він міг би ще кохати, мріяти, будувати дім, ростити дітей – але обрав захищати свою землю, щоб інші мали це право. Приклад нескореності та відданості цього Героя яскравою зіркою сяятиме у віках. Його подвиг надихає.

Нехай рідна українська земля, за яку він боровся, буде пухом для нашого Героя, а пам’ять про його подвиг і жертву житиме вічно в серцях вдячних земляків та всіх українців. Пам’ять про нього буде вічною.

Вічна слава і пам’ять Герою України Мар’яну Уруському!