Сергій, у мирному житті лікар-невропатолог, нині несе службу у 108-й Кодацькій бригаді територіальної оборони як ординатор евакуаційного відділення медичної роти. “Основне моє робоче місце – лазарет,” – ділиться медик. “Тут я надаю допомогу воїнам при контузіях, акубаротравмах, соматичних та неврологічних захворюваннях. А ще багато консультую хлопців з підрозділів.” Сергій закінчив Донецький медичний університет у 2021 році, після чого був направлений до медичного закладу у Кривому Розі. Через брак лікарів молодому інтерну довелося швидко перейти до самостійної лікарської практики, що дозволило йому опанувати непросту інсультну медицину. “Потім почалась війна,” – згадує Сергій. “Я вже знав, що це таке, адже навчався у Горлівці саме тоді, коли почалися сепаратистські проєкти так званих ЛНР та ДНР. Довелося переводитися у Костянтинівку, адже дуже швидко побачив істинне обличчя нової «народної» влади. Якщо коротко: у кого автомат, той і правий… На новому місці ще пожив мирним життям, став інтерном, і ось знову росіяни поперли.” З початком повномасштабного вторгнення Сергій одразу хотів йти до армії, проте зрозумів, що без військового досвіду йому буде складно. У той час лікарі були вкрай потрібні, особливо з огляду на виїзд багатьох жінок-медиків за кордон. Він розумів, що його місце – там, де він може бути максимально корисним, тому залишився працювати у лікарні у Кривому Розі. “Однак у серпні 2023 року прийшло усвідомлення, що кваліфіковані медики потрібні саме на війні. Тоді мені виповнилося 27, і я за власним вибором пішов по мобілізації,” – розповідає невропатолог. Він пройшов співбесіду з начмедом 108-ї бригади ТрО Іваном Миколайовичем, отримав рекомендаційний лист і невдовзі потрапив до навчального центру. Незважаючи на суворі умови, Сергій швидко адаптувався. “Головне: роби, що скажуть, і голова ні про що не болить…” – зазначає він. Несподівано його призначили молодшим сержантом та тимчасово виконуючим обов’язки начмеда. Через 8 місяців його все ж відпустили з цієї посади. У 108-й бригаді ТрО Сергія призначили на посаду, як було домовлено ще на рівні рекрутингу. Згодом його направили у відрядження до Запорізького військового госпіталю для здобуття практики. “Тут, у бригаді, мене зустріли, як рідного. Поставили на всі види забезпечення, розмістили, отримав навіть пароль від вайфаю,” – з радістю згадує Сергій. “Тепер працюю за компетенцією. У кого неврологічні проблеми – до мене. А вони на війні дуже поширені. Але ж це бойова бригада, тому стикаюсь з хірургією, терапією…” На запитання про те, які медичні фахівці ще потрібні у бригаді, Сергій відповідає: “Якби була моя воля, то я б взяв ще одного невропатолога, неврологічних хворих дуже багато, вистачить на всіх.” Він пояснює: “У цивільному житті, якщо є проблема: «Болить спина? Лягай у лікарню, видужуй». А тут війна. Спина не ургентна, тобто не потребує термінового стаціонарного лікування. Тому маємо чимало прикладів відкладеного лікування. Ось, нещодавно приходить до мене солдат: «Дайте мені якусь пігулку…». Бачу по документах у людини стоїть гвинт у хребті. Запитую: «А що ти робиш у піхоті?». ВЛК пройшов – обмежено придатний. Рекомендація: не піднімати важких речей! А як же на передку без цього? А він відповідає: «Якщо я не прийду, то хто змінить хлопців на «нулі»?» З точки зору ситуації у країні – до цієї людини – респект і повага безкінечна, а з точки медицини – не правильно. Після нашої перемоги буде великий потік солдатів, які відкладали у довгий ящик усі ці проблеми. Згодом вони прийдуть, і хлопці вже у цивільній історії штурмуватимуть лікарні. Буде дуже багато роботи. До цього треба бути готовими!” Щоденно його мотивує сильна команда медиків та бажання відповідати її рівню. “Наша задача: рятувати воїнів, робити так, щоб боєць як можна швидше повертався до строю. Це мотивує розвиватися – дивитися семінари, спілкуватися з більш досвідченими спеціалістами, засвоювати нові напрямки у медицині.” Після перемоги Сергій мріє відпочити. Можливо, він не повернеться у медицину, але якщо так, то хоче звузитися з неврології до нейрохірургії. Ще до війни він почав займатися інтервенційною медициною – на межі неврології та нейрохірургії, коли є можливість врятувати пацієнта з тромбом у голові без важких наслідків. “Мрію, аби закінчилась війна. І щоб з найменшими втратами з нашого боку,” – говорить він. “Дружина запитує: «Що тобі подарувати на день народження?». Не знаю, що відповісти. У мене все є! З’ясувалося, мені не багато потрібно…” На сьогодні Сергій вже молодший лейтенант. “Я закінчив спеціальні курси. Те, що вони з’явились і те, що я туди потрапив, це дуже добре. Командування посприяло,” – зазначає медик. “У людини, навіть під час війни, завжди повинна бути перспектива, особливо у професійній сфері.” Телефони рекрутингу 108-ї Кодацької бригади тероборони: 0 800 337 803, +38 066 447 6906, +38 067 9974526. Докладно на FB: https://www.facebook.com/share/1778vGmLBv/?mibextid=wwXIfr