У далекому липні 1917 року, коли на території Єльського університету проходила підготовка 102-го полку 26-ї піхотної дивізії США, з’явився пес, чия доля була назавжди пов’язана з військовою історією. Ця, здавалося б, незначна подія, започаткувала неймовірну історію героїзму, яку пам’ятають і шанують донині. Американський еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс у своїй колонці для Forbes розповів про знаменитого сержанта Стаббі. Його унікальність полягає в тому, що він єдиний в історії собака, якому було присвоєно військове звання сержанта, що підкреслює його виняткову роль.

Як сержант Стаббі опинився на фронті

З перших днів свого перебування в таборі, Стаббі, якого солдати назвали так через його короткий хвіст та тигрове забарвлення, здобув любов і повагу усіх американських солдатів. Точна порода Стаббі залишається загадкою, але багато хто вважає, що він був чудовим поєднанням бостон-тер’єра та пітбультер’єра. Найбільш тісні стосунки зав’язалися між Стаббі та рядовим Джоном Робертом Конроєм, який знайшов його ще цуценям. Вже тоді, коли полк готувався до відправлення до Франції в розпал Першої світової війни, Стаббі демонстрував вражаючу здатність до навчання. Свідки згадують, як пес навчився марширувати в ногу з солдатами і навіть віддавати честь, піднімаючи лапу. Коли настав час відправлення до Європи, виникла перешкода: собак не дозволяли перевозити на військових транспортних засобах. Варто зазначити, що офіційних програм підготовки військових собак у США ще не існувало. За легендою, рядовий Конрой зумів пронести Стаббі на борт корабля, заховавши його під пальто. Та, як це часто буває, собаку швидко помітив командир. Проте, на диво, Стаббі, навчений військовим дисциплінам, віддав честь командирові. Цей жест одразу ж завоював прихильність командира, який дозволив собаці залишитися і вирушити разом із солдатами.

Героїзм сержанта Стаббі

Прибувши до Франції, Стаббі та рядовий Конрой опинилися в епіцентрі жорстоких боїв, серед бруду та галасу. Проте, дивовижним чином, пес швидко адаптувався. Хоча військові собаки ще не були офіційною частиною американської армії, Стаббі знайшов свою унікальну нішу. Він став справжнім ангелом-охоронцем для солдатів. Стаббі навчився розрізняти звуки, що сигналізували про поранення, і швидко знаходив поранених як у нейтральній зоні, так і в ворожих окопах. Його гавкіт ставав сигналом для медиків, а присутність поруч із пораненим допомагала заспокоїти і підтримати його дух. Особливо цінною була його роль під час газових атак. Стаббі, переживши першу атаку, став надзвичайно чутливим до запаху іприту. Він попереджав солдатів, кусаючи їх за ноги, а згодом навіть отримав власний протигаз. Його гострий слух дозволяв йому чути свист ворожих артилерійських снарядів раніше за всіх, даючи змогу солдатам вчасно сховатися. Найбільш вражаючим був випадок, коли Стаббі виявив німецького шпигуна, одягненого в американську форму, який пробирався з картою. Коли шпигун спробував відігнати собаку, Стаббі миттєво зреагував, схопив його за ногу і не відпускав, доки не прибули американські солдати для затримання. Цей епізод став одним із найяскравіших прикладів його героїзму.

Повернення сержанта Стаббі додому

Після звільнення французького міста Шато-Тьєррі, в знак вдячності, місцеві мешканки пошили для Стаббі унікальне пальто із замші. Це пальто, прикрашене відзнаками полку, згодом було вкрите численними нашивками, медалями та сувенірами від вдячних солдатів. Після завершення Першої світової війни, у 1918 році, Стаббі повернувся до США разом із рядовим Конроєм. Його зустріли як національного героя. Пес брав участь у парадах, відвідував прийоми і навіть зустрічався з трьома президентами США. Стаббі був нагороджений численними відзнаками, включаючи дві смуги за поранення, золоту медаль від Товариства захисту тварин, два Пурпурних серця, а також почесне звання сержанта. Після своєї смерті у 1926 році, останки Стаббі були збережені. Конрой передав його в дар Музею Американського Червоного Хреста, де він зберігався понад десять років. Пізніше, після пожежі в будинку Конроя у 1954 році, де дивом вдалося врятувати останки Стаббі, ветеран передав їх у дар Смітсонівському інституту, де вони знаходяться й досі. Маленька уніформа Стаббі та його медалі й досі вражають своєю збереженістю.

Чи справді собаки здатні читати думки людей

Раніше вчені досліджували здатність собак розуміти людські емоції, і результати були вражаючими. Виявилося, що собаки володіють надзвичайною емоційною інтелектуальністю. Вони здатні реагувати на емоційний тон людського голосу, а дослідження мозку показали, що емоційно забарвлені звуки, такі як сміх чи плач, активно стимулюють слухову кору та мигдалину собак, що відповідають за обробку емоцій. Крім того, собаки вміють