Серце Гребінківської громади знову розривається від болю. Це літо стало страшним випробуванням для всіх нас. Знову чорна звістка. Знову сльози. Знову ще одне життя, яке забрала війна. Ще один Захисник, який уже ніколи не переступить поріг дому, де на нього чекали. Ще одна історія, яку війна обірвала надто рано…
24 липня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Гришине Покровського району Донецької області, загинув Косенко Вадим Олександрович — солдат, оператор безпілотних літальних апаратів 3 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А4784.
31 липня йому мало б виповнитися лише 31 рік…
Народився Вадим у селі Балабине Запорізької області. Дитинство не було легким — він зростав в інтернаті. Рано навчився розраховувати лише на себе, здобув професію слюсаря й наполегливо будував своє життя. Попри всі випробування долі, він не втратив найголовнішого — людяності, доброти та щирого серця.
Життєва дорога привела його до Гребінківської громади. Саме тут він зустрів свою цивільну дружину Оксану, з якою прожив п’ять років. Разом вони мешкали в Києві, але майже кожних вихідних поспішали до Саливонок. Це село стало для Вадима не просто місцем на карті. Тут він знайшов тепло, родинний затишок і людей, яких вважав своєю сім’єю.
І саме тут, у Саливонках, він просив поховати себе. Це було його останнє бажання…
Із перших днів повномасштабної війни Вадим без вагань став на захист України. Спочатку проходив службу у складі 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, згодом — у 32-й окремій механізованій бригаді. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, захищаючи українську землю та кожного з нас.
Його життя було недовгим. Але воно було гідним. Людина, яка з дитинства знала ціну випробуванням, не озлобилася на світ. Вона стала Захисником і віддала найдорожче — власне життя — за майбутнє своєї країни.
Сьогодні Гребінківська громада схиляє голови перед людиною, яка не народилася на нашій землі, але стала для нас рідною. Бо справжню приналежність визначає не місце народження, а любов до людей, готовність бути поруч у найважчу мить і жертовність заради інших.
Світла пам’ять Герою.
Щирі співчуття Оксані, усім рідним, близьким і кожному, хто мав честь знати Вадима.
Вічна слава і вічна пам’ять Захиснику України Косенку Вадиму Олександровичу. Герої не вмирають. 🇺🇦