«Синочку, ми ж тебе з Перемогою чекали… А тепер що?.. Ти ж казав, додому приїдеш. Я тебе так ждала…”.💔 Ці слова матері розривали серце кожному, хто прийшов провести в останню земну дорогу Захисника України Руслана Войтенка.

Сьогодні Новобасанська громада зі сльозами на очах, у скорботі та глибокому смутку провела в останню земну дорогу свого Захисника — Войтенка Руслана Миколайовича (17.08.1979 – 20.06.2026), жителя села Нова Басань, який віддав найдорожче — власне життя — за свободу й незалежність України🇺🇦

Траурний кортеж із тілом загиблого Героя люди зустрічали навколішки, із квітами та Державними прапорами України. Живий коридор шани став символом безмежної вдячності воїну, який до останнього подиху боронив рідну землю.

Руслан Миколайович народився 17 серпня 1979 року в селі Нова Басань. Тут минули його дитинство та юність. Після закінчення Новобасанської школи здобув професію столяра в Київському будівельному училищі №18. Працював у Новобасанській сільській лікарській амбулаторії, місцевому відділенні зв’язку, а згодом — на різних підприємствах столиці та на меблевому виробництві а рідному селі. Усюди його знали як сумлінного, відповідального та доброзичливого працівника, людину, яка завжди була готова простягнути руку допомоги.

Найбільшим щастям і сенсом його життя була донька Євгенія. Саме заради її майбутнього, заради майбутнього всіх українців він став до лав ЗСУ в 2024 році.
Руслан Войтенко служив у складі 250-го Об’єднаного центру інженерної підтримки. Вірний військовій присязі, чесно й мужньо виконував свій обов’язок перед Україною.

20 червня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Маяки Краматорського району Донецької області життя воїна трагічно обірвалося внаслідок осколкового поранення.

А вже сьогодні а храмі Вознесіння Господнього рідні, друзі, побратими, жителі громади та всі небайдужі молилися за упокій душі полеглого воїна🙏.

Після молитви біля Алеї Пам’яті пройшов мітинг-реквієм, який об’єднав усіх у спільному болі та вдячності. Найважче сьогодні було матері, яка втратила єдиного сина— свою опору й надію. Нестерпним був біль і для донечки, яка втратила найдорожчу людину — люблячого батька, свій захист, свою підтримку і безмежну любов. Разом із ними сумує вся Новобасанська громада😓

До присутніх звернувся заступник сільського голови Новобасанської громади Валерій Мозговий: «Він воював, даруючи нам життя.
Його сьогодні немає поруч із нами, але він повинен жити у нашій пам’яті. Ми повинні підтримувати їхніх рідних — словом, ділом, вчинком».

Зі щемом у голосі про Руслана Войтенка говорив і його побратим, командир роти Віктор Бойко. Він назвав Руслана одним із найкращих військовослужбовців підрозділу, зразковим побратимом, мужнім, надійним і щирим другом, на якого завжди можна було покластися.

Пам’ять Героя присутні вшанували хвилиною мовчання.

Сьогодні Новобасанська громада втратила ще
одного свого сина💔. Але Герої не вмирають. Вони залишаються в нашій пам’яті, у наших серцях, у вільній Україні, за яку вони віддали своє життя.🕯️ Низький уклін матері та доньці Захисника.

🇺🇦 Вічна пам’ять і слава Героєві України Русланові Войтенку