Сказ – це смертельно небезпечне гостре інфекційне захворювання, яке вражає як тварин, так і людей. Воно спричинене нейротропним вірусом, що призводить до розвитку серйозного запалення головного мозку та центральної нервової системи.

Вірус сказу, потрапляючи в організм, стрімко вражає центральну нервову систему. На жаль, якщо після контакту з інфікованою твариною (через укус, подряпину чи потрапляння слини на слизові оболонки) людина не отримує своєчасної медичної допомоги, розвивається смертельне захворювання головного мозку. Важливо розуміти: летальність від сказу після появи перших симптомів становить 100%. Однак, запобігти цьому недугу цілком можливо завдяки щорічній вакцинації тварин, уникненню контактів з дикими та безпритульними тваринами, а також негайному зверненню за медичною допомогою у разі підозрілого контакту.

Як передається сказ?

Основними шляхами передачі вірусу сказу від хворої тварини до людини є:

• прямий укус;
• подряпини або будь-які мікроушкодження шкірного покриву;
• потрапляння зараженої слини на слизові оболонки очей, рота чи носа, або на пошкоджену шкіру.

Тому, якщо вас укусила або лизнула безпритульна чи дика тварина, не зволікайте – негайно зверніться до найближчого медичного закладу! Якщо ж лікар недоступний, першочерговим кроком є ретельне промивання рани проточною водою з милом протягом щонайменше 15 хвилин. Після цього рану слід обробити антисептиком, таким як 70%-й спирт або 5%-й розчин йоду, які мають здатність нейтралізувати вірус. Однак, пам’ятайте: це лише перша допомога, яка не замінює повноцінного звернення по кваліфіковану медичну допомогу!

Симптоми сказу

Початкові симптоми сказу можуть бути неспецифічними: загальна слабкість, підвищення температури, біль у місці укусу, а також незвичні відчуття, такі як поколювання, печіння або оніміння (парестезії). На пізніших стадіях вірус активно поширюється по центральній нервовій системі, викликаючи небезпечне запалення головного та спинного мозку.

Інкубаційний період сказу є доволі варіабельним і може тривати від одного тижня до року, але найчастіше становить 2-3 місяці. Тривалість залежить від локалізації укусу (найнебезпечніші – голова та шия), його глибини, кількості вірусу, що потрапив у рану, та віку постраждалої особи. Чим ближче укус до голови, тим швидше розвиваються симптоми і тим менше часу для проведення специфічної профілактики, тому медична допомога потрібна миттєво.

На початку інфікування людина відчуває підвищення температури, біль, поколювання, пощипування або печіння в ділянці рани.

Існують дві основні форми сказу: активна та паралітична. Активна форма характеризується гіперактивністю, сильним страхом води (гідрофобія) та повітря (аерофобія), що призводить до смерті від зупинки серцевої діяльності протягом кількох днів. Паралітичний сказ, що становить близько 30% випадків, має більш тривалий перебіг. Він проявляється поступовим паралічем м’язів, що починається з місця укусу, переходячи в кому і, зрештою, призводячи до смерті.

У тварин симптоми сказу також варіюються залежно від стадії. На початковій стадії (до 5 днів) помітні сліди укусів, тварини можуть гризти рану, бути одночасно лагідними та настороженими, відмовлятися від їжі або їсти неїстівні предмети, спостерігається рясна слинотеча та блювота. Збуджена стадія (2-3 дні) характеризується агресивною поведінкою, тварини нападають, втікають, продовжують їсти неїстівне, виникають судоми, блювота, параліч окремих м’язів та косоокість. Паралітична стадія (2-4 дні) призводить до виснаження, повного паралічу та загибелі тварини.

Профілактика захворювання

У разі будь-якого підозрілого контакту з твариною (укус, подряпина, потрапляння слини) необхідне негайне введення антирабічної вакцини. За класичною схемою, повний курс профілактики складається з п’яти ін’єкцій: перша – у день звернення (0-й день), наступні – на 3-й, 7-й, 14-й та 28-й дні.

 Важливо пам’ятати: після появи симптомів специфічного лікування сказу не існує, і захворювання майже завжди закінчується летальним результатом.

Ключовими заходами профілактики сказу є щорічна вакцинація домашніх тварин, уникнення контактів з безпритульними та дикими тваринами, а також дотримання правил їх утримання. Особам, чия професійна діяльність пов’язана з підвищеним ризиком зараження сказом (ветеринари, працівники лабораторій, мисливці), рекомендовано проходити профілактичний курс імунізації.