Кожна людина унікальна завдяки своїм неповторним рисам: кольору волосся, очей, зросту, професії, національності та багатьом іншим. Інвалідність – це лише одна з таких ознак. Тому, коли ми говоримо про людину з інвалідністю, коректно вживати формулювання «людина з інвалідністю». Це відповідає принципу, що людина завжди на першому місці, а її ознака – лише другорядна деталь, якщо її взагалі необхідно згадувати.

Існує поняття «обмежені можливості». Важливо розуміти, що обмежені можливості є у всіх людей. Ми не можемо бігати зі швидкістю автомобіля, стрибати як кішка або літати як птах. Навіть читати та рахувати вміють не всі. Отже, обмежені можливості – це характеристика кожної людини, незалежно від наявності чи відсутності інвалідності.

Поняття «особливі потреби» також притаманне кожній людині. Комусь двері здаються занизькими, комусь їжі на загальному столі замало, а хтось може спати лише в повній тиші. Ці аспекти не мають жодного відношення до інвалідності. Наявність пандусу, наприклад, давно перестала бути «особливою потребою» і стала базовою інфраструктурною необхідністю для всіх. Ним користуються не тільки люди з інвалідністю, але й батьки з дитячими візочками, туристи з валізами на колесах та багато інших.

Також існує термін «неповносправність», який іноді зустрічається в судових рішеннях. Використання цього терміну є неприпустимим, і він не є юридично визнаним в Україні. Більшість людей з інвалідністю не є «неповносправними» у традиційному розумінні; вони такі ж, як і решта людей, і мають ті ж можливості працювати, навчатися, створювати сім’ї та виховувати дітей.