Україна продовжує втрачати своїх найвідважніших синів і доньок у нерівній боротьбі за свободу. З кожним днем все більше українських земель вкриваються квітами пам’яті, а населені пункти оплакують своїх Героїв. Теплична громада знову в жалобі: молодий Воїн Артур Поляруш, 1993 року народження, навіки пішов у вічність у 32 роки.

Артур Валентинович Поляруш, солдат 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, був мобілізований до лав Збройних Сил України у квітні 2024 року. Він служив як номер обслуги 3 кулеметного відділення кулеметного взводу єгерського батальйону. У серпні 2024 року батьки отримали звістку про зникнення сина безвісти під час виконання бойового завдання. Майже рік вони жили у невизначеності, плекаючи надію на повернення. На жаль, їхні молитви не були почуті – надія змінилася нестерпним болем. З’ясувалося, що Артур загинув 16 серпня 2024 року в районі населеного пункту Комишівка на Донеччині. Тіло Героя було повернуто на Батьківщину під час обміну, а ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Сьогодні, у річницю його подвигу, Артур знайшов вічний спочинок на своїй малій батьківщині, в селі Степанівка.

Жителі громади, навколішки, зустрічали свого Воїна, висловлюючи безмежну шану та вдячність за його жертовність. Люди щедро встелили останній шлях Героя квітами, символізуючи мирне завтра, за яке він боровся. Артур щиро вірив у перемогу та майбутнє України, але війна відібрала його власне майбутнє, не давши створити сім’ю. Його втратили батьки, сестра та брат.

На церемонії прощання несли весільне гільце та коровай, як символ недожитого життя. Прапор України, що покривав домовину, був переданий батькам як нагадування про вірну службу їхнього сина. Військовий салют став прощанням з ще одним Героєм, чия жертва наближає перемогу. громада сумує разом з родиною, висловлюючи глибоке співчуття. Нехай Господь дасть сили пережити цю непоправну втрату. Доземний уклін Артуру Полярушу. Пам’ятаймо ціну мирного життя завдяки тим, хто віддав своє життя за Україну.