Війна забирає життя не лише на полі бою. Вона повільно відбирає здоров’я у тих, хто віддав себе боротьбі, хто міг би ще стільки зробити для рідних і України. Смілянська громада оплакує свого сина, молодшого сержанта Олександра Борисовича ШЕВЧЕНКА, чиє життя обірвалося на мирній землі, але чий подвиг назавжди закарбується в історії.

Олександр Шевченко народився 7 липня 1968 року в мальовничому селі Мала Смілянка. Здобувши освіту в Смілянській загальноосвітній школі №15 та профтехучилищі №4, він розпочав свій трудовий шлях оглядачем-ремонтником вагонів на станції імені Т. Шевченка. Подальше навчання у професійно-технічному училищі №5 (нині ДНЗ “Смілянське ЦППРК”) дозволило йому здобути спеціальність радіомеханіка, якою він успішно працював.

Його шлях захисника України розпочався ще у 2015 році, коли Олександр служив у зоні АТО до 2018 року. З перших хвилин повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, не вагаючись, Олександр Борисович знову став до лав Збройних Сил України, служив у танкових військах, демонструючи незламний дух та відданість.

За свою виняткову мужність і відвагу, проявлені у захисті незалежності України, Олександр Шевченко був удостоєний численних нагород:

• Медаль «Захиснику Вітчизни»
• Відзнака командира 11-го танкового батальйону
• Медаль «За оборону рідної держави»

У війську Олександр обіймав посаду майстра 4-го ремонтного відділення бронетанкової техніки. Його служба – це приклад тихої, але надзвичайно важливої праці, без якої неможлива ефективна оборона. Він брав участь у боях за Балаклію, героїчно тримав оборону на Запорізькому та Харківському напрямках. Неодноразово отримував поранення, але щоразу повертався до виконання свого військового обов’язку. Його стійкість і самовідданість у найважчих умовах були прикладом для багатьох. Проте, важкі роки служби та бойові навантаження значно підірвали здоров’я Олександра Борисовича.

Його життя стало втіленням витримки та відданості справі захисту Батьківщини. Навіть після повернення до мирного життя, душа воїна, що бачила смерть, не могла повністю знайти спокій. 9 жовтня 2025 року серце Олександра Шевченка зупинилося, залишивши по собі світлу пам’ять та глибокий сум.

Олександр Шевченко був не лише мужнім воїном, а й люблячим батьком, сином і братом. Його син, продовжуючи батьківську справу, також служить у Збройних Силах України, несучи його спадщину далі.

Щирі співчуття рідним і близьким. У нього залишилися мати, син та сестра. Схиляємо голови перед його подвигом. Вічна слава і пам’ять Герою!

Олександра Шевченка поховали на Алеї Слави (Загреблянське кладовище), у місці, гідному справжніх захисників України.