Соколов Руслан Вячеславович — Герой, що житиме вічно
(07.09.1980–28.02.2025)
🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Кожна людина залишає слід у житті, але слід Героя особливий. Він залишається в серцях рідних, друзів, побратимів, а також в історії України. Соколов Руслан Вячеславович став одним із тих, хто віддав своє життя за Батьківщину, за майбутнє кожного з нас. Він був мужнім воїном, люблячим батьком, вірним другом і справжнім патріотом своєї країни. Його подвиг – приклад незламності духу та безмежної любові до України.

28 лютого 2025 року серце Руслана назавжди зупинилося від тяжких ран, отриманих на полі бою під час виконання бойового завдання. Ця втрата – невимовний біль для всіх, хто його знав. Але пам’ять про Руслана завжди буде жити в наших серцях.

Останні слова Руслана, звернені до рідних, стали символом його незламної віри: “Все буде добре, ми обов’язково переможемо!”. Ці слова наповнені надією та рішучістю, вони передають його віру в перемогу України та світле майбутнє. Вони стали заповітом для всіх, хто знав Руслана.

Соколов Руслан Вячеславович народився 7 вересня 1980 року в місті Глухів, мальовничому куточку Сумщини. Там пройшли його дитинство та юність. З самого малку Руслан вирізнявся добротою та товариськістю, завжди готовий прийти на допомогу. Його чуйність і відкритість приваблювали людей.

Він навчався в Глухівській ЗОШ №1, а потім здобував освіту в Глухівському професійному технічному училищі №31, а згодом в Глухівському агротехнічному фаховому коледжі СНАУ за спеціальністю електромонтера. Різносторонні знання допомогли йому в житті.

Працював токарем, а потім охоронцем у Києві. Всі, хто знав Руслана, відзначають його велике серце, готовність підтримати та допомогти. Його щирість та доброзичливість робили його улюбленим серед колег та друзів. Він був людиною, яка завжди знаходила час для інших.

Найбільшою цінністю в житті Руслана була сім’я. Разом з дружиною він виховував сина та доньку. Він був турботливим батьком, який мріяв про щасливе майбутнє для своїх дітей. У вільний час захоплювався спортом та намагався вести активний спосіб життя, демонструючи приклад здорового способу життя.

10 травня 2024 року Руслан Вячеславович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він не шукав легких шляхів і з перших днів проявив себе як відважний захисник своєї землі. Його відданість Батьківщині була беззаперечною.

Наш Герой вірив у перемогу, вірив у справедливість, і до останнього подиху залишався вірним своєму обов’язку. Його мужність та самовідданість надихають.

Руслан був не просто воїном – він був Людиною з великої літери. Його доброта, чесність і чуйність назавжди залишаться в пам’яті всіх, хто мав честь його знати. Його подвиг – це приклад для наслідування, адже він віддав найцінніше – своє життя – заради майбутнього своїх дітей, своєї родини, всієї України.

Соколов Руслан Вячеславович був удостоєний високих нагород: Почесного знака Головнокомандувача Збройних Сил України “Хрест хоробрих” та пам’ятного знака “Хрест доблесті”. Ці відзнаки підкреслюють його відвагу та самопожертву, вони є визнанням його героїзму.

Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя. Вічна шана і слава тобі, Руслане! Ти назавжди залишишся у наших серцях. Його ім’я буде вписане золотими літерами в історію України.

Герої не вмирають…