Історії наших захисників: батько, що пішов служити, коли син воював, та продовжив після його загибелі.

Соромно було сидіти вдома, коли син захищає Україну. Він загинув, а я служитиму до кінця війни. Це про незламний дух Анатолія Мельника з Костопільщини. Його син, Василь Мельник, пішов захищати Батьківщину у 2015 році, маючи щире бажання служити.

Василь, який тоді працював на підприємстві «Свиспан Лімітед», сам звертався до військкомату, аби його мобілізували. Невдовзі він уклав перший контракт із ЗСУ та служив у лавах артилерії. Батько, Анатолій Мельник, залишився працювати, але відчував глибокий сором, усвідомлюючи, що його син ризикує життям на фронті, поки він зайнятий буденною роботою. Тому, не вагаючись, приєднався до війська.

З початком повномасштабного вторгнення батько та син служили в різних бригадах, не маючи змоги зустрітися ані на службі, ані вдома. Анатолій Мельник переважно виконував завдання в тилових підрозділах, але також побував на передовій Запорізького напрямку. Син, Василь Мельник, боровся на Запорізькому та Донецькому напрямках. На жаль, у листопаді 2024 року 30-річний Василь, який обіймав посаду командира бойової машини, трагічно загинув унаслідок ДТП, яка сталася під час висування екіпажу на вогневі позиції на Донеччині.

Невдовзі після похорону сина, Анатолій Мельник, незважаючи на особисту трагедію, повернувся до виконання обов’язків. Його бажанням було потрапити на передову, але він не міг залишити дружину. «Незважаючи ні на що, я маю бажання їхати на фронт і воювати, та не можу залишити дружину. Після загибелі сина я не раз зіткнувся з байдужістю, але служу і служитиму, допоки не закінчиться війна», – ділиться чоловік. Його історія – це свідчення глибокого патріотизму та відданості Україні. Повне занурення в історію батька та сина Мельників доступне за посиланням.