Сьогодні, 10 липня, Україна відзначає День вшанування загиблих медичних працівників — особливу дату, покликану вшанувати пам’ять тих, хто віддав своє життя, виконуючи професійний обов’язок у надзвичайних умовах, під час епідемій, катастроф, а особливо — під час повномасштабного вторгнення. Ці самовіддані особистості, втілюючи найвищі ідеали зцілення, стикалися з неймовірними небезпеками, щоб врятувати життя, часто безпосередньо під вогнем. Їхня мужність і відданість є свідченням незламності людського духу. Ці невідомі герої сучасного поля бою, ті, хто без зброї в руках протистояв смерті, щоб зберегти життя. Їхня відвага часто означала роботу безпосередньо під ворожим обстрілом, у польових госпіталях або на передовій, надаючи першу допомогу та стабілізуючи поранених. Саможертовна відданість цих військових медиків врятувала незліченну кількість життів, втілюючи справжній дух гуманності серед жахів війни. Багато з цих сміливих душ були нашими земляками, медичний персонал з наших громад, які загинули на передовій, рятуючи життя поранених побратимів. Ми пам’ятаємо кожного з них, зберігаючи їхні імена в наших серцях як глибоке свідчення їхньої непохитної відданості та любові до своєї країни та її народу. Їхні руки лікували, їхні серця палали любов’ю до людей і України. Вони були тими, хто ніс життя туди, де панувала смерть. Від перших хвилин важких поранень до складних хірургічних втручань у польових умовах, ці віддані професіонали щодня творили дива. Вони стикалися з величезними викликами, від нестачі ресурсів до постійної загрози, проте ніколи не відступали від своєї місії полегшення страждань та підтримки надії. Спадщина цих загиблих медичних працівників є потужним нагадуванням про величезну ціну війни та надзвичайну мужність, необхідну для пом’якшення її наслідків. Ми схиляємо голови перед мужністю та самопожертвою всього медичного персоналу, який служить у небезпечних умовах. Вони були не лише цілителями в білих халатах — вони були янголами в броні, справжніми захисниками життя. Їхня форма, можливо, відрізнялася від солдатської, але їхня рішучість була такою ж сильною. Вони надавали не тільки фізичне зцілення, але й розраду та психологічну підтримку тим, хто був на межі відчаю. Їхня присутність на полі бою була маяком надії, обіцянкою того, що допомога завжди поруч, навіть у найнебезпечніших обставинах. Нація вічно берегтиме пам’ять про цих героїчних постатей. Ця дата спонукає кожного з нас сказати: «Ваша жертовність — не забута. Ми вдячні вам». Вона слугує яскравим нагадуванням про щоденні жертви, які приносять медичні працівники, особливо ті, хто служить у зонах бойових дій. Визнання їхнього внеску є вирішальним для колективної пам’яті нації та для підтримки цінностей співчуття і героїзму. Хоробрість цих медиків, які свідомо наражали себе на небезпеку, щоб врятувати інших, заслуговує найвищого захоплення та вічної пам’яті по всій Україні. Їхня незмінна спадщина продовжуватиме надихати майбутні покоління медичних фахівців та всіх українців прагнути до кращого, більш мирного світу. Забезпечимо, щоб їхні історії були розказані, а їхній величезний внесок ніколи не був забутий. Нація стоїть об’єднана в горі та гордості, вшановуючи тих, хто віддав усе за здоров’я та свободу України. 🕯Вічна пам’ять. 💙💛Вічна вдячність.