СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ У ГЛИБОКІЙ СКОРБОТІ…

Сьогодні Обухівська громада схилила голови в глибокій скорботі, проводжаючи в останню путь мужнього захисника України, Поповича Івана Михайловича. Солдат, кулеметник стрілецької спеціалізованої роти 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, він загинув 18 вересня 2024 року в результаті штурмових дій противника поблизу Водяного Волноваського району Донецької області. Іван віддав своє життя за Україну, за мирне небо над головами кожного з нас.

Спочатку його вважали зниклим безвісти, що принесло родині місяці нестерпних сподівань та надії. Дружина та синочок з надією й вірою чекали на його повернення, сподіваючись на звісточку, але отримали папірець, що сповістив про найстрашніше – його загибель. Експертиза ДНК підтвердила особу Івана, і тепер він повернувся додому, щоб знайти вічний спокій на рідній землі.

Народився Іван 20 квітня 1980 року в мальовничому селі Глибокий Потік, що на Закарпатті. Там пройшли його дитинство та юність. З ранніх років він почав працювати з батьком на будівництві, присвятивши цьому все своє життя. У 2000 році він приїхав до Обухова на підробітки, як будівельник, а в 2008 році зустрів кохану дружину Надію, з якою оселився в Обухівському краї назавжди. У їхній сім’ї народився синочок Артем, який став для Івана промінчиком щастя. Батько та син мали надзвичайно теплі стосунки, проводячи багато часу разом.

Іван любив проводити час з родиною на природі, збирати гриби, збиратися з друзями та влаштовувати походи з наметами. Його найбільшою пристрастю була риболовля. Іван був доброю, чуйною людиною, працьовитим та майстерним, ніколи не сидів без діла. Найдорожчим для нього була сім’я та їхнє спокійне життя, в яке увірвалася війна, що торкнулася мільйонів українців. Війна зруйнувала всі його мрії та плани.

Влітку 2024 року Іван став добровольцем, вступив до лав ЗСУ за контрактом, і вирушив на бойові позиції на Донеччині. Його позивний був «Румин». Але життя відважного воїна обірвалося під час бойових дій поблизу Водяного. Разом з життям обірвалися його мрії та плани. Після семи місяців очікування надія рідних на повернення Івана згасла. Тепер наш мужній захисник повернувся додому на щиті.

Щирі слова підтримки та співчуття дружині Надії, синочку Артему, батьку Михайлу Івановичу, сестрам Ганні, Марії та Павліні, усім рідним, близьким, друзям та побратимам загиблого. Нехай пам’ять про Івана Михайловича Поповича залишиться в наших серцях назавжди.

Вічна пам’ять та Царство Небесне! Низький уклін за подвиг в ім’я Українського народу!