🇺🇦 Схиляємо голови у скорботі: у Шепетівці прощалися із сержантом Віталієм Жилою

Сумна звістка знову сколихнула Шепетівську громаду: на щиті повернувся ще один мужній воїн, захисник України. 29 вересня у Шепетівці відбулося прощання із полеглим у бою сержантом Жилою Віталієм Анатолійовичем, водієм 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 2 механізованого батальйону.

Віталій Жила народився 17 жовтня 1988 року в мальовничому селі Синютки Білогірського району Хмельницької області. Його батьки, Анатолій Володимирович та Лідія Олександрівна, працювали на залізниці. Ріс Віталій у працьовитій та дружній родині, де завжди цінували чесність, порядність та любов до ближнього. Дитинство та юність героя проминули на берегах річки Горинь, серед красивих краєвидів. Його улюбленим захопленням з дитинства була риболовля, яка залишилася хобі на все життя. Також він любив грати у футбол з друзями, завжди був активним, життєрадісним і товариським.

У 2004 році життя Віталія змінилося: трагічно загинув батько. Ще юним, він узяв на себе всі чоловічі обов’язки по господарству. Саме тоді в ньому загартувалися відповідальність, стійкість і внутрішня сила. Він став справжньою опорою для матері та сестри, навчився цінувати працю й сімейне тепло.

Навчався у Гулівецькій школі, а згодом вступив до Козятинського міжрегіонального професійного училища залізничного транспорту, де здобув спеціальність чергового по станції. Саме під час навчання доля звела його з Тетяною, яка згодом стала його дружиною та вірною супутницею життя. Вони разом ділили молоді роки, мрії й сподівання, а згодом обидва пов’язали своє життя із залізницею, продовжуючи справу батьків.

У 2007 році Віталій відслужив строкову службу в навчальному центрі «Десна», що додало йому дисципліни та загартувало характер.

Після служби, з 2008 року, працював у вагонному депо станції Шепетівка слюсарем з ремонту рухомого складу. У 2009 році Віталій і Тетяна одружилися. Їхній шлюб був міцним і щирим. У 2011 році народилася донечка Ангеліна — найбільший скарб у житті батька. Він оберігав її, виховував, мріяв бачити щасливою.

З початком повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року, Віталій, не вагаючись, став до лав захисників. Служив у 224-му автомобільному батальйоні на Запорізькому напрямку. У 2023 році пройшов підготовку у Великій Британії, а згодом повернувся на передову. У січні 2025 року його було переведено до 24 окремої механізованої бригади ім. короля Данила на посаду водія. Брав участь у боях поблизу Часового Яру на Донеччині. За роки служби Віталій був відзначений численними нагородами, серед яких медалі «За зразковість у військовій службі», «Ветеран війни» та «Учасник бойових дій», що свідчили про його відданість Україні.

Віталій завжди намагався бути на зв’язку з рідними. Коли не мав змоги зателефонувати, писав повідомлення, аби заспокоїти родину. Останній зв’язок із близькими відбувся 19 липня 2025 року, коли він написав: «Все добре». Того дня, під час виконання бойового завдання, разом із побратимами їх накрив ворожий обстріл. З 20 липня Віталія вважали зниклим безвісти.

На жаль, 20 липня 2025 року, життя Віталія обірвалося внаслідок влучання ворожих FPV дронів під час переміщення автомобілем на Донеччині. Він загинув смертю хоробрих, до останнього залишаючись вірним присязі та Україні. Віталій назавжди залишиться люблячим сином, братом, чоловіком та батьком, вірним товаришем і побратимом. Його усмішка, доброта, любов до рідної землі та готовність допомогти кожному залишаться у пам’яті всіх, хто його знав.

Старша сестра Віталія, Олена, згадує: «Мій брат Віталій завжди буде зі мною. Я пам’ятаю його дитячий сміх, його очі, в яких світилася доброта. Він умів підбадьорити одним словом і підтримати, коли було важко. Віталій пішов, але для мене він не зник. Його голос і досі звучить у моїй пам’яті, його сила і любов гріють мене навіть тепер. Брат — це частинка душі, яку вже не відірвати. І поки я живу — житиме і він у моєму серці».

Віталій заповів поховати його в рідному селі Синютки. Саме там, де промайнуло його дитинство, він знайде свій останній спочинок.

Сьогодні ми єднаємося у скорботі й молитві. Нехай його світла пам’ять буде вічною, а подвиг — прикладом відданості для наступних поколінь. 🇺🇦 Герої не вмирають!