Повернення Захисника з Полону: Історія Андрія Лося

Сосниччина радісно зустріла свого героя, 23-річного Андрія Лося, який повернувся з полону. Його шлях додому був довгим і сповненим випробувань. Пів року в полоні, без жодної звістки для рідних, – це час, який важко уявити. Але сьогодні Андрій знову вдома, серед близьких. Повернення з полону стало можливим завдяки обміну, який відбувся на кордоні з Білоруссю, у пункті пропуску «Нові Яриловичі». Разом з Андрієм додому повернулися ще 205 українських захисників.

Зустріч була сповнена емоцій. Тітка Надія Скрипко та хрещена Людмила Кисловець міцно тримали Андрія, чекаючи на приїзд батьків. «Не відпустимо, доки батьки не побачать», – говорила Надія. І ось, за мить, Андрій побачив свою матір Ірину та сестру Софію. Сльози радості, обійми – ця зустріч була незабутньою. Ірина Лось розповіла, як вони поспішали на обмін: «Летіли сюди так, що поліція зупинила. Трохи перевищили швидкість. Пояснили поліціянтам, що причина поважна. Їдемо до сина на обмін. Відпустили без штрафу».

Батько Олег також не стримував сліз, міцно обіймаючи сина. Андрій за фахом кухар, закінчив коледж у Чернігові. Мати розповіла, що він завжди мріяв служити. «За кілька місяців до укладання контракту натякав періодично, що піде служити. Але я не сприймала серйозно. Аж раптом подзвонив і сказав, що пройшов медичну комісію та йде на війну». Останнім місцем служби Андрія була 123-тя окрема бригада територіальної оборони. 26 жовтня 2024 року він подзвонив і сказав: «Іду на завдання, не хвилюйся. Чекай. Через 10 днів передзвоню». Але ці 10 днів перетворилися на пів року полону. Він зник на Донеччині, під Вугледаром, у районі села Богоявленка.

Рідні зверталися у військкомат, Координаційний штаб. З 5 листопада Андрій вважався безвісти зниклим. Через місяць, 4 грудня, російська сторона підтвердила, що він у полоні. 15 листопада в інтернеті з’явилося відео з ним у полоні. Це дало надію – син живий. І почалася боротьба за його повернення з полону.

У полоні Андрій схуд на 15 кілограмів, втратив багато зубів. За словами тітки Надії Скрипко, в полоні змушували працювати, платили гроші, за які він купував цигарки та їжу. Про побиття він мовчав. Ця історія – ще одне свідчення незламності українського духу та сили родинної любові. Повернення з полону – це завжди велика радість і надія на те, що всі наші захисники повернуться додому.