🎼Сьогодні виповнюється 150 років від дня народження видатного українського хорового диригента, композитора, педагога, етнографа та громадського діяча Олександра Кошиця. Його ім’я навіки вписане в історію України, зокрема, завдяки створенню ним оркестрового аранжування національного гімну «Ще не вмерла Україна». На честь цієї видатної постаті названо одну з вулиць у Дарницькому районі Києва.

Народився Олександр Антонович Кошиць 12 вересня 1875 року на Київщині, у родині священника. Його шлях до музики розпочався з навчання у Київській духовній академії, а згодом він продовжив здобувати знання у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка. Там він не лише вів клас хорового співу, але й поглиблював свої знання з композиції під керівництвом професора Григорія Любомирського.

Протягом своєї кар’єри Кошиць працював учителем у гімназіях, а також керував різноманітними хоровими колективами: хором Духовної школи, хором Школи сліпих, хором Комерційної школи та студентським хором Київського університету. З юних літ він виявив глибокий інтерес до збирання українських народних пісень, особливо тих, що походили з Кубані. Результатом його етнографічної роботи стала видана у 1908 році збірка «500 кубанських народних пісень», яка стала цінним внеском у збереження української фольклорної спадщини.

Один із найяскравіших етапів його життя припав на 1919 рік, коли він очолив Українську республіканську капелу. Під його керівництвом колектив вирушив у грандіозне світове турне, під час якого світ вперше почув унікальний шедевр Миколи Леонтовича – «Щедрик». Завдяки зусиллям Олександра Кошиця та його капели, ця композиція здобула всесвітню славу під назвою «Carol of the Bells». Концерти капели в Європі та Америці мали приголомшливий успіх, утверджуючи українську музику на світовій арені.

У 1926 році, через складні суспільно-політичні обставини, Олександр Кошиць був змушений емігрувати до США. Однак, навіть на чужині, він не припиняв своєї творчої та просвітницької діяльності. Він продовжував створювати аранжування народних пісень, написав п’ять літургій та понад сто духовних творів, які й донині виконуються в Україні та за її межами. Крім того, він залишив цінні мемуари, що стали важливим свідченням його епохи та його багатогранної музичної місії.

Попри досягнення та визнання, Кошиць до кінця життя мріяв повернутися на батьківщину. На жаль, ця мрія так і не здійснилася, адже у 1928 році радянська влада остаточно відхилила його кандидатуру на повернення. Цей удар доля сприйняв надзвичайно болісно.

Олександр Кошиць відійшов у вічність 21 вересня 1944 року у Вінніпезі, Канада. Його багата творча спадщина та невтомна праця є беззаперечним доказом того, що справжнє мистецтво, зокрема музика, має неймовірну силу долати географічні кордони та утверджувати національну ідентичність у світовій культурі.

#Дарницьківулиці