Сьогодні ми розповідаємо про молодшого сержанта Миколу Косінчука, відомого як “Субота”, відважного бойового командира та вірного побратима. Микола Косінчук, родом з мальовничого села Пугачівка на Рівненщині, продемонстрував неймовірну мужність та відданість Україні. Після початку повномасштабного вторгнення, він негайно повернувся з роботи в Польщі, щоб стати на захист своєї країни у лавах ЗСУ. Служив командиром протитанкового взводу 1 єгерського батальйону 🐻68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Його видатні досягнення були відзначені почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “За взірцевість у військовій службі”.

З самого початку своєї служби “Субота” завоював повагу та авторитет серед своїх побратимів. Його безпосередність та вміння приймати правильні рішення зробили його лідером, якого прагнули мати поряд. Бійці-протитанкісти були переконані, що саме він повинен бути їхнім командиром. Близький товариш Миколи, відомий як “Татар”, ділиться спогадами про нього: “Микола завжди ретельно прораховував небезпечні моменти та уміло виставляв бойові позиції, дбаючи про безпеку бійців”.

“Татар” продовжує: “Він був справжнім другом, братом, сином – найкращим з усіх. Ми прийшли у військо у 27 років. Не одразу, але з часом наша дружба стала такою міцною, що ми навіть стали кумами. Коли говорити про військового, який раніше ніколи не брав участі у бойових діях, то за півтора місяці він вже командував взводом. Це велика відповідальність, з якою не кожен би впорався. Наш взвод працював як годинник. Микола особисто супроводжував хлопців на бойові завдання та брав участь у кожному виїзді. Він не був з тих командирів, які ховаються у тилу”.

“Татар” пригадує один з випадків, що стався в селі Новоукраїнка. Їхньому підрозділу було поставлено завдання вийти двома групами на позиції та відпрацювати по ворожому бліндажу з ПТРК “Метис”.

“Між нами та посадкою було поле, а далі – їхня посадка. Перед нами стояв великий кущ, і хлопці припускали, що там може бути їхній ДШК, але ми не хвилювалися, бо окупанти ще спали. Ми з “Суботою” випустили чотири ракети по бліндажу, після чого росіяни почали нас обстрілювати всім, чим могли. Ми швидко відступили з “Метисом”, що їх дуже здивувало. Найбільш кумедною у цій ситуації було те, що ворог навіть не встиг зреагувати, бо обстрілював між посадками, де нікого не було. Ми добре посміялися і пішли далі”, – згадує “Татар”.

На жаль, не всі бойові виходи були настільки успішними. Влітку 2022 року Микола отримав осколкове поранення голови. Після одужання він знову повернувся на фронт до своїх побратимів. 3 травня 2024 року “Субота” загинув внаслідок мінно-вибухової травми поблизу села Семенівка Покровського району. Микола Косінчук похований у рідній Пугачівці.

Закликаємо підтримати петицію про присвоєння Миколі Косінчуку звання Герой України посмертно. Ваша підтримка важлива! https://petition.president.gov.ua/petition/241498

#68_єгерська #наші_герої