Сьогодні в селі Малий Кучурів попрощалися з Героєм — майором Миколою Дупешком, начальником розвідки 25-ої десантно-штурмової Січеславської бригади, мужнім воїном, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю та кожного з нас.
На прощальну церемонію з’їхалися побратими, із якими Микола ділив і радість, і небезпеки війни. Вони стояли в строю — мовчазні, з поглядами, сповненими болю та шани. Поруч із ними — рідні, друзі, однокласники та жителі громади, які прийшли подякувати Герою за його подвиг.
Траурний кортеж повільно рухався селом під звуки військового маршу. Обабіч дороги стояли односельчани навколішки, зі сльозами на очах, з квітами в руках, схиливши голови у пошані. Старі й малі, знайомі й незнайомі — всі прийшли провести Миколу в останню путь. Вони прийшли сказати «дякую» за його подвиг. За те, що він віддав найдорожче — своє життя, щоб ми могли жити.
Священики Православної Церкви України разом із бригадним капеланом відспівали Миколу у Свято-Миколаївському храмі, а слова молитов зливалися з риданнями рідних і здавалося, що сама земля здригається від туги. Біль матері, погляд дружини, сльози братів… Ця туга об’єднала всіх присутніх у спільній молитві за спокій душі воїна.
На кладовищі, під гуркіт почесного військового салюту, побратими востаннє схилили голови перед другом і братом по зброї. Державний Прапор, знятий з його домовини, став символом честі, відваги й безмежної любові до Батьківщини, яку Микола захищав до останнього подиху.
Герої не вмирають. Вони живуть у молитвах матерів, у спогадах побратимів і в серцях тих, заради кого вони віддали своє життя.
Вічна пам’ять і слава Герою!