?Сьогодні в Ярмолинцях у залі центральної бібліотеки відбулася зустріч, приурочена пам’яті Леоніда Незбжицького.

Леонід Незбжицький був учасником літературного клубу «Автограф» при Ярмолинецькій центральній бібліотеці. На зустрічі клубу часто приходив з гітарою. З-під його пера вийшло у світ кілька поетичних збірок. Рядки поезій Леоніда Анатолійовича чудово лягали на музику, яку він сам писав і був виконавцем авторських пісень.

1 серпня 2024 року на 70-му році життя поет, літератор, бард Леонід Незбжицький відійшов у вічність. На сьогоднішній пам’ятній зустрічі йшлося про його творчість, життєвий шлях та принципи. Двадцять п’ять років свого життя Леонід Анатолійович віддав військовій службі: у лавах радянської армії, а після здобуття Україною незалежності – Збройних сил України. Його пам’ятатимуть як людину, що вирізнялася принциповістю, стійкістю, силою духу і винятковою порядністю. А ще – особливою глибиною переживань, що виливалися у поетичні рядки.

Незмінну усмішку у читачів викликає поезія, що її Леонід Незбжицький складав «Любій малечі – до речі».

Вірш «Мишенятко»

Плаче в полі мишенятко,
Де поділись мама й татко?
Де шукати? Де знайти?
Куди бігти? Куди йти?
Плаче в полі мишенятко,
А на зустріч йому татко,
Ти не плач, он мама йде,
Колоски тобі несе.

?Світла пам’ять світлій людині!