Сьогодні Глобинська громада знову схиляє голови у скорботі. Не встигнувши оговтатися від тяжкої втрати нашого земляка Максима Ковтуна, ми зустрічаємо ще одного Героя, який повернувся додому на щиті, – Олексія Васильовича Конька. Олексій Конько народився 22 січня 1976 року у Глобиному. Він навчався у школі № 5, а по закінченні здобув у Кременчуцькому училищі № 7 професію токаря, фрезерувальника і свердлувальника. Все життя Олексій Васильович працював – чесно, сумлінно, з відданістю справі. Його вмілі руки створювали, відновлювали, вдосконалювали. Він трудився у різних галузях, і своєю працею втілював головне покликання людини – будувати, творити, залишати слід добра і користі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олексій, разом із колегами, намагався врятувати унікальне виробництво в Каховці. На жаль, окупанти нищили все на своєму шляху. Пройшовши через страшні випробування окупацією, Олексій Конько повернувся додому й продовжив працювати, бо щиро вірив у відновлення та майбутнє України. У березні 2024 року він став до лав захисників. З позивним «Полтава» у складі 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка він вирушив боронити рідну землю. Півтора року – це були місяці неймовірної стійкості, мужності й безкомпромісної боротьби. Його побратими згадують: «Він був надзвичайно надійною людиною. З такими, як Олексій, можна було йти і в розвідку, і в бій, бути впевненим у допомозі та підтримці в будь-яку хвилину». 8 вересня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу Вовчанська на Харківщині, Олексій Васильович Конько загинув від поранення, спричиненого вибухівкою ворожого дрону. Він жив як Творець і пішов як Захисник. Його життя – це яскравий приклад того, що справжній героїзм не завжди голосний і помітний. Він часто проявляється у щоденній праці, у відповідальності перед людьми, у готовності віддати найдорожче – власне життя – заради інших. Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Олексія Конька. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто виборював для України свободу.