Сьогодні громада з глибоким болем у серці попрощалася з Героєм – Сергієм Івановичем ЛУКАШЕНКОМ. Його ім’я з травня 2024-го значилося серед безвісти зниклих, але сьогодні він повернувся додому на щиті. Це невимовна втрата для всіх, хто знав цю мужню людину, яка віддала своє життя за свободу та незалежність України.

Сергій Іванович народився 23 жовтня 1967 року в селі Онищенки, що на Полтавщині, у багатодітній родині. До 8-го класу він навчався в рідному селі, здобуваючи перші знання. Після закінчення Калениківської школи, він вирішив здобути практичні навички та записався на курси водіння у ДОСААФ. Це стало початком його професійного шляху.

У 1985 році Сергій Іванович пішов на строкову службу у прикордонні війська. Саме там він опанував важливу спеціальність кінолога, яка стала частиною його життя. Після демобілізації він повернувся до рідного села, де знайшов роботу у місцевому господарстві як водій. Проте його знання та навички кінолога не залишилися поза увагою – він неодноразово допомагав односельцям, тренуючи їхніх собак. Пізніше його професійна діяльність була пов’язана з Онищенківською початковою школою, де вчителювала його дружина. Сергій Іванович працював оператором у газовій котельні, створюючи затишок та тепло для навчального закладу. Особливо пам’ятним для дітей були Новорічні свята, коли Сергій Іванович перевтілювався у Діда Мороза, даруючи малечі радість та гостинці.

Усі, хто знав Сергія Івановича, згадують його як надзвичайно щиру, добру та відкриту людину. Він завжди був готовий прийти на допомогу, не чекаючи нічого натомість. Його любов до рідних була безмежною – він завжди підтримував, піклувався та оберігав свою родину.

У жовтні 2023 року Сергія ЛУКАШЕНКА мобілізували, і він став на захист Батьківщини. Він мужньо воював у складі 110-ї ОМБР на посаді стрільця-снайпера механізованого батальйону. Його служба була сповнена відвагою та самопожертвою. На жаль, 31 травня 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині, Сергій Іванович зник безвісти. Понад рік рідні та близькі жили надією, чекаючи на будь-яку звістку. Та, на превеликий жаль, дива не сталося, і сьогодні наш земляк повернувся додому «на щиті», віддавши найвищу данину за свободу України.

Кортеж із тілом Полеглого Воїна зустрічали живим коридором з прапорами та квітами жителі Решетилівки, Колотіїв, Шилівського та Малобакайського старостатів. Це був зворушливий прояв поваги та скорботи громади. Щоб провести Захисника в останню путь із гідністю та підтримати його рідних, до подвір’я Сергія Івановича прийшли друзі, близькі, односельці, побратими, однокласники, представники міської ради та військовослужбовці ТЦК та СП. Після відспівування процесія вирушила на Малобакайське кладовище, де відбулося поховання. Оборонця провели в останню путь з належними почестями, віддаючи шану його гідному бойовому шляху. На честь Загиблого Воїна військові здійснили три залпи, а дружині Захисника вручили Державний Прапор України, як символ безмежної вдячності від усього українського народу. Вічна пам’ять, честь і шана Герою!