15 червня 2025 року перестало битися серце одного з найкращих синів української землі. Молоде життя обірвалося на злеті — на 33-му році, назавжди залишивши слід у серцях рідних, друзів і побратимів.

Дмитро народився 13 березня 1992 року в селі Лонки. Тут минули його дитинство, шкільні роки, перші мрії. Після закінчення школи здобув фах радіомеханіка у Підволочиському професійному ліцеї. Працював у ТОВ «Агробізнес», на Волочиському цегельному заводі, був на сезонних роботах. Любив життя, мав багато друзів, захоплювався риболовлею і мріяв про щасливу родину.

Та страшна війна перекреслила усі плани. У грудні 2024 року Дмитра мобілізували до Збройних Сил України. Служив на посаді майстра безпілотних літальних апаратів у взводі БпАК «Аркан». Дмитро — справжній солдат, який віддано і гідно захищав Україну, як і його брати-військові.

Він був найстаршим у родині, але доля не пожаліла: після втрати матері його сестра Наталія взяла на себе турботу про трьох братів. Ця родинна трагедія загартувала дітей у силі, любові й підтримці одне одного. І сьогодні з Дмитром прощалася вся родина — батько Олександр Володимирович, сестра Наталія, брати Роман, Микола та Віктор, братова Іванка, племінник Богданчик, а також бойові побратими, однокласники, друзі, всі, хто знав і любив його…

Найболючішим залишається те, що у Дмитра залишився маленький син Захарчик — якому вже не судилося обійняти свого татуся.

Дмитро був не лише воїном, а й другом, сином, братом, батьком, Людиною з великої літери — добрим, щирим, завжди готовим допомогти. Він став прикладом незламного духу, віри в перемогу, і до останнього подиху наближав її своїм життям і боротьбою.

🕊 Вічна слава і світла пам’ять українському воїну.

🙏 Герої не вмирають — вони живуть у наших серцях.

« повернутися