Сьогодні вшановуємо пам’ять полеглого Захисника України Дмитрія Устимовича. Його героїзм та самопожертву в ім’я свободи нашої держави ми пам’ятатимемо завжди. Квіти на його могилі в селі Ксаверівка стали символом невимовної скорботи та безмежної вдячності.

Дмитрій Олександрович Устимович народився 29 квітня 1998 року в селі Давидівка. Його дитинство не було легким: батько пішов з життя, коли Дмитрію був лише рік, і мама Ольга виховувала трьох синів самотужки. Змалечку Дмитрій був опорою для своєї родини – доброзичливий, відданий, завжди готовий допомогти.

Після школи він багато працював, здобував досвід у ресторанному бізнесі та на будівництві. У 2018 році його мобілізували на строкову службу, де він виявив себе як відповідальний військовий, отримавши звання сержанта та ставши інструктором. Після служби за контрактом, брав участь в ООС на сході України, демонструючи незламність духу.

У жовтні 2021 року Дмитрій звільнився з військової служби. Однак, з початком повномасштабного вторгнення 5 березня 2022 року, він повернувся до України, щоб стати на захист рідної Київщини. Його любов до Батьківщини була сильнішою за будь-які випробування.

На захисті країни доля звела його з Валерією, яка також долучилася до сил територіальної оборони. Їхня спільна боротьба за свободу переросла у глибоке кохання. Після оборони Київщини, пара добровільно мобілізувалася до лав Збройних Сил України, продовжуючи разом нести службу.

Вони служили пліч-о-пліч у 67-й окремій механізованій бригаді. Валерія, як медична сестра, рятувала життя поранених, а Дмитрій, сапер, виконував найскладніші завдання з інженерних загороджень. Їхнє весілля відбулося в умовах війни, а замість медового місяця були жорстокі бої.

Подружжя пройшло крізь пекло Бахмута, Кремінної, Куп’янська та Серебрянського лісництва, відстоюючи кожен сантиметр української землі. У цей нелегкий час у них народився син Ян. Дмитрій, незважаючи на військові будні, був люблячим та турботливим батьком, який дуже чекав на свого первістка.

На жаль, 15 вересня 2024 року, захищаючи Україну під Кремінною на Луганщині, Дмитрій Олександрович героїчно загинув, виконуючи бойове завдання. Йому навіки залишилося 26 років.

Його світла пам’ять назавжди залишиться в серцях матері Ольги, дружини Валерії, сина Яна, братів Віталія та Олександра, численних друзів та побратимів. Ми висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким Героя. Вічна пам’ять самовідданому захисникові України! Дякуємо за подвиг!