Сьогодні жителі Глеваської громади провели в останню путь полеглого Захисника України Юрія Валерійовича Дабіжу, який хоробро захищав рідну землю та до останнього залишився вірним військовій присязі та обов’язку перед Батьківщиною. Це непоправна втрата для громади та всієї України.

Юрій Валерійович Дабіжа народився 21 квітня 1980 року в місті Олександрія Кіровоградської області. Дитячі та юнацькі роки пройшли в рідному місті, де він закінчив загальноосвітню школу. З раннього дитинства Юрій відзначався надзвичайною енергійністю: він завжди прагнув пізнавати нове, щось конструювати, ремонтувати та досліджувати. Пізніше він здобув вищу освіту, закінчивши Харківський національний університет радіоелектроніки.

У 2002 році Юрій Дабіжа переїхав до Києва. Спочатку розпочав трудову діяльність зі збирання меблів, а згодом успішно працював інженером-конструктором у сфері проєктування та виготовлення меблевих виробів, розробляючи та реалізовуючи власні, унікальні проєкти. З 2009 року його життя було пов’язане з селищем Глеваха.

Юрія знали як чуйну, відкриту та щиру людину, яка завжди була на позитиві. Він був надійним другом, завжди готовим прийти на допомогу, міг віддати останнє, підтримуючи тих, хто цього потребував. Юрій був незламним оптимістом, навіть у найтемніші часи він бачив проблиск світла. Він любив мріяти, читати книжки та робив усе можливе для своєї родини.

З початком повномасштабного вторгнення, 1 червня 2024 року, Юрій Дабіжа отримав повістку та став до лав Збройних Сил України. Він пройшов належне навчання та був направлений до 152-ї окремої єгерської бригади ім. Симона Петлюри, що є з’єднанням Сухопутних військ ЗСУ. Мужньо виконував свій військовий обов’язок як навідник 1 розвідувального відділення розвідувального взводу.

Захищаючи Батьківщину на Донеччині, на Покровському напрямку, де тривають запеклі бої, Юрій Дабіжа тримав оборону в надзвичайно складних умовах. Під постійними обстрілами, коли годинами неможливо було вийти з бліндажа, він мужньо тримав стрій, не здаючись ворогу. На жаль, 7 вересня 2024 року, поблизу села Лісівка Покровського району Донецької області, Юрій Дабіжа разом зі своїми побратимами прийняв останній бій з переважаючими силами ворога. Життєвий шлях хороброго воїна обірвався, перестало битися серце справжнього Героя України.

Під час чину похорону голова Глеваської громади Володимир Петренко висловив щирі співчуття родині та близьким полеглого Героя. Він наголосив: «Час боротьби триває, ми маємо бути сильні та згуртовані в прагненні зберегти якомога більше життів наших Захисників та Захисниць та щоденно їм допомагати. Пам’ятайте, якою ціною нам дається кожен день життя на рідній землі…»

Державний Прапор, як символ України, яку вірно захищав Юрій Валерійович Дабіжа, було вручено дружині Героя від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил. Поховали Юрія Валерійовича на кладовищі в селі Мархалівка. Вічна слава і пам’ять сину української землі, який не шкодуючи себе, захищав родину, громаду, рідну Україну…