Сьогодні жителі Тальнівської громади проводжають в останню путь захисника України, Щербину Віталія Андрійовича. На жаль, це вже не перша сумна звістка, що обриває серця земляків, і кожен такий сумний день нагадує про страшну ціну, яку платить Україна за свою свободу та мирне майбутнє.

13 липня 2025 року обірвалося життя ще одного відважного сина України, Героя, який віддав усе заради нашої незалежності. Після тяжкого поранення, отриманого під час захисту Батьківщини, відійшов у вічність Щербина Віталій Андрійович, житель міста Тальне. Схиляємо голови у невимовній скорботі, віддаючи останню шану нашому воїну. Він назавжди залишиться в нашій пам’яті як приклад незламної мужності, відданості та безмежної любові до рідної землі.

Віталій народився 6 липня 1978 року у Тальному. З дитинства він ріс у добрій та щирій українській родині. Його батько, Андрій Мефодійович, був шанованим водієм, а мама, Надія Геннадіївна, працювала у дитячій поліклініці. З 1985 року Віталій навчався у місцевих школах №3 та №1, готуючись до дорослого життя.

Після закінчення школи у 1994 році, Віталій знайшов своє покликання у будівельній сфері, працюючи у “Колгосп-строї”. Його майстерність була вражаючою – за що б він не брався, все доводив до досконалості. Будівництво стало для нього не просто роботою, а справжньою пристрастю, у яку він вкладав душу. Віталій був не лише майстром своєї справи, але й чудовою людиною, яка завжди знаходила спільну мову з оточуючими, маючи безліч друзів, що цінували його доброту та щирість.

Понад усе Віталій любив свою родину: батьків, а також своїх синів – Володимира від першого шлюбу та Костянтина і Артема, якого виховував разом із дружиною Галиною Василівною. Все своє життя він провів у рідному місті, присвятивши його коханій справі, сім’ї та мріям.

У 2025 році, коли ворог знову прийшов на нашу землю, Віталій Андрійович Щербина був мобілізований Звенигородським РТЦК Черкаської області. Він без вагань змінив мирну професію будівельника на сувору військову службу, ставши солдатом, стрільцем-санітаром механізованого відділення військової частини А0222. Віталій сумлінно виконував свій військовий обов’язок, пліч-о-пліч із побратимами, захищаючи кожен сантиметр рідної землі.

На жаль, війна безжальна. 13 липня 2025 року його серце зупинилося в одному зі шпиталів. Воно билося до останнього подиху, але не витримало важких ран, отриманих під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини. Віталій був людиною, яка випромінювала життєрадісність та завжди був готовий допомогти, підтримати, прийти на виручку не лише рідним, а й будь-кому, хто потребував його поради чи допомоги. Він безмежно цінував життя, знав своє місце у ньому і твердо йшов своїм шляхом.

Смерть нашого Воїна – це чергова глибока рана на душі кожного з нас. У цю гірку мить ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого Захисника. Розділяємо невимовний біль важкої втрати з його батьками, братом Геннадієм, синами Володимиром, Костянтином, Артемом, дружиною Галиною Василівною, а також усіма рідними, близькими та побратимами. Ми з вами у цій скорботі.

Віталій Щербина назавжди залишиться в наших серцях світлим, добрим і життєрадісним. Ми у вічному боргу перед ним. Віталій віддав своє найцінніше – життя – за кожного з нас, за нашу країну, за право наших дітей жити під мирним небом. Він – той, хто виборював нам майбутнє!

Він тепер навічно в лавах Небесного війська, яке пильно оберігає нас згори. Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті, у наших серцях, у кожному врятованому житті, у кожному світанку, який ми зустрічаємо завдяки їхній самовідданості. Ми будемо пам’ятати, шанувати і з вдячністю проживати кожен день у країні, незалежність якої вони захищають ціною власного життя.

Спочивай з миром, Герою… Дякуємо тобі за мужність, за самовідданість, за Україну, за наш новий день. Вічна пам’ять та Слава Герою Віталію Андрійовичу Щербині! Героям Слава!